Розділ 53

Моя програма "Морок", котра спочатку тонкою плівкою ширилася від мене і, мляво похитуючись, структурувала віртуальний простір на свій лад, раптово увійшла в резонанс з усіма хвилями, які линули над зоною "Смарагд". Я бачив усе це якимось своїм внутрішнім зором, але неначе й перед собою, як інколи розглядаєш інтерактивну картинку на екрані вірттіві. Або наче дивишся крутий фільм з такими спецефектами, що аж дух захоплює. Так і тут - у мене захопило дух. Але не тому, що я спостерігав все це, а тому, що сам став "Мороком".

Я розчинився в просторі й часі, увібрав у себе увесь світ "Смарагду": був вузькими вулицями, засипаними брудом та сміттям у периферійних районах, і чистими й причепуреними в центрі міста-гіганта. Я відчував дихання, емоції, хвилювання, роздарування, сміх, сльози, розпач і радість, біль і щастя, кохання і ревнощі, силу й слабкість всіх мешканців "Смарагду" одночасно і кожного окремо. В моїй голові вкладалися структурованими базами даних усі без винятку скрипти, якими описувалися найменші нюанси існування в цьому просторі  кожного руху, відтінку кольору, звуку, світла чи тіні, вертикалі й горизонталі, глибини й крихкості, архітектурних симетрії та дисонансу, геометричних фігур та текучості води, спалаху вогню та твердості кристалу... Я осягнув не лише впорядковану хаотичність розташування всіх тих комп'ютерних програм, які приводили в рух життя у віртуальній реальності, але й відчув їхні переваги та непомітні на перший погляд огріхи, які, втім, не заважали системі існувати й самовдосконалюватися...

Охопивши весь просторочас, заглянувши в минуле і провівши намітки в майбутнє, я неначе тримав у руках цілий світ, котрий належав лише мені одному. Донедавна тут панував ШІ Віктор, цей світ належав йому, і тепер я розумів його, як ніхто інший.

Навіть не будучи людиною, він зрозумів, що мати в підкоренні цілий світ - це великий виклик і велика відповідальність, і встояти перед спокусою керувати і бути Богом для власного світу - дуже важко. Оскільки в основі штучного інтелекту лежали всі надбання людства, якими він користувався, то провівши аналіз, перелопативши статистику і вивівши логічні ланцюги, штучний інтелект легко міг вибрати (і вибрав!) шлях раціональний, доцільний і правильний, за його розрахунками. Але, не маючи моральних законів у собі, саме штучне творіння людства могло прийняти рішення неправильне, хоча й найбільш доцільне. 

Адже керувати і вказувати, як правильно, виправляти помилки і змушувати робити те, що потрібно - це шлях до щастя. Чи не так? Люди будуть щасливими, отримавши найкращий результат, але не отримавши того, чого хотіли б самі.. ШІ Віктор керував доцільно й правильно, стирав незручних і зайвих, деформував світ так, як треба було йому і... розумному шляху існування.

Але людина на те вона й людина, що часто вчиняє нелогічно, за поривами серця й емоцій,просто так, бо встала не з тієї ноги. І моральний закон, про який ми, можливо, ніколи не задумувалися, і який відрізняє нас від тварин і того ж штучного інтелекту, часто творить наше життя...

Я тримав у руках увесь світ "Смарагду" і відчував себе майже Богом. І спокуса стати ним насправді рвала мою душу на шматки. Бути всесильним! Стати останньою істиною і керувати всім, що ти тільки бачиш, іменуватися Творцем всього сущого! Мене охопили дивні емоції, думки, почуття...

Та потім я зрозумів, що десь там, усередині сплетінь та ланцюгів зони, досі існує ШІ Віктор, котрий ще не відновлений повністю і його терзають зараз мої вірусні бронзівки, але він намагається вижити, відстояти своє право на існування, пристосуватися до нових змін, які відбулися в зоні... Так, ШІ Віктор був дуже розвиненим інтелектом, який гарно вчився повсякчас. І навіть зараз він, побачивши мене у вірті, пронизаний "Мороком", намагався змінити мене, перетягнути на свою сторону, щоб я став частиною його, змирився і здався. Став , як і він, Богом.

І мене почало пробирати на сміх. У стресових ситуаціях у людини часто відбуваються цікаві реакції.

І я зробив свій вибір. Кинув "Морок" на резонуючі хвилі моїх вірусних бронзівок - і ця мить вибору, розуміння, осягнення, прозріння та рішення, котра тривала цілу вічність, нарешті, закінчилася...

Переді мною був чистий, незайманий світ, котрий мав окремі намітки, легко окреслені лінії та зародки фігур, на які можна було накладати нові скрипти і формувати нове... Зникло все...

Я відчув, що теж починаю зникати, переходити в справжню реальність... Один-єдиний маленький смарагдовий жук підлетів до мене, всівся на долоню, склав крильця і завмер. Я затиснув його в руці і вийшов з віртуальної реальності...