Розділ 51

У лазеронів були різні режими пострілів, Трістан вибрав найруйнівнішу опцію, що спопеляла людину дотла, потужність полум'я було виставлено, як я зрозумів, на максимум. Яскравий, аж білий струмінь вогню вилетів з лазеронів, затиснутих у руках поліцейського робота-кібербратчика, аватар якого зараз використовував Трістан. Мабуть, там, в реалі, він з усієї сили тиснув на кнопку пострілу. Уявлялося перекошене від ненависті його обличчя, затягнуте віртплівкою, яка давала максимальний ефект присутності в віртуальній реальності.

- Помри! - заревів він тут гучним голосом.

Смерть здавалася неминучою, на нас із Діаною летів вогонь, від якого ми не встигали ні втекти, ні ухилитися. Дівчина позаду мене притулилася до моєї спини, обхопивши руками, певно, готувалася до смерті, хай навіть тут, в вірті, але все одно, як справжньої... Але я знав, що не все так просто...

Мої жуки вмить активувалися. Їх було вже досить багато, їхня кількість зростала внаслідок того, що захоплювали більшу кількість простору. Крім того, мої смарагдові помічники поступово й невпинно збільшувалися в розмірах!

Бронзівки миттєво сформували товстий непроникний щит, котрий став дзеркальним, оскільки жуки і так мали перламутрово-блискучі спинки, а зараз максимально наблизили своє хітинове покриття до дзеркального. Специфічна мікроструктура їхнього екзоскелету мала цікаві особливості: зараз вона ущільнилася, зробившись смарагдовим дзеркалом, і  відбила вогняний потік лазеронів назад, повернула туди, звідки його було випущено - просто на кібербратчика. Робот-андроїд спалахнув. Все-таки потужність вогню була дуже великою.

Ті з'єднання в структурі робота, на котрі потрапив вогонь, одразу ж вийшли з ладу. Очевидно, пошкодилася  електроніка, механічні компоненти, розтопилися пластикові частини, перестали функціонувати сенсори та інші електронні елементи... Кібербратчик завмер під миттєвим і несподіваним вогняним напором, не встиг увімкнути захист, ступив ще крок по інерції і впав на підлогу, завихривши навколо себе смердючий дим від палаючого пластику й силікону...

Бронзівки раптово перебудувалися, розсипалися тисячами дрібних горошин і накинулися на нерухомого кібербратчика, з'їдаючи його і все навколо... Жуки знову невпинно й монотонно продовжили свою роботу, але явно це відбувалося швидше, ніж раніше: вони вчилися, бо моя програма-вірус була гнучкою й універсальною, вчилася з кожним наступним досвідом.

- Вони стають потужнішими, - захоплено проговорила Діана із-за спини. - Кириле, ти непереможний!

- Це так здається на перший погляд, - відповів я.

Я знав, що зараз наступить найнебезпечнішиий момент, коли в реалі всі схопилися за голову, побачивши такий мій опір та захист, а також виявивши зараз у вірткріслі Трістана, якого викинуло з вірту в реал. Він повинен був перебувати нині в комі, або, принаймні, в непритомному довготривалому стані, бо разом з відбитим вогнем у кібербратчика, аватар якого використав Трістан, полетіли й деякі мої секретні напрацювання, вкладені в бронзівок. Вони могли впливати на мозок людей в реалі...

Якщо зараз в реальному світі серед тих, хто спостерігає за нами, є розсудливі та обачні люди, то мали б зрозуміти, що якщо вони не зупинять мене зараз - потім буде пізно. Тому я повинен був прискоритися. Тим більше що кілька секунд тому я отримав чіткий сигнал від тих моїх бронзівок, які розлетілися по всій зоні "Смарагд". Вони були готові й чекали мого сигналу.

Прийшов час задіяти "Морок".