Розділ 50

- Кириле Шавревський, негайно виходьте з піднятими руками і вимкненими підсилювачами! Деактивуйте чіпи! Інакше ми вживемо заходів! - раптом почулося за вікном.

Будиночок Ентомолога був невеликим і акуратним, але огородженим невисоким парканом. Так от, поглянувши за вікно, я паркана не побачив, бо по периметру, напевно, оточивши всю будівлю, стояла велика кількість озброєних поліцейських, височіли й поблискували полірованими боками кілька кібербратчиків та стояли два мобільні кулемети типу "Дефендер"...

- Вони оточили будівлю і не випустять тебе живим, - почув я голос Кі.

Дівчина отямилася, зацікавлено і з деякою гидливістю дивилася на тіло Ентомолога, все охоплене бронзівками.

- Діано? Це ти? - я підхопився і підскочив до дівчини. Ми обнялися.

Так, це була Кі, але це й була Діана, моя кохана, моя дружина. Я не стримався, почав цілувати її, вона була тепла й затишна, рідна, моя... Все на світі віддам, щоб врятувати її!

- Кириле, - промовила вона раптом, відірвавшись від моїх губ, - навколо майже кінець світу і нам загрожує смертельна небезпека, а ти... цілуєш мене...

- Жоден світ не вартий твоїх обіймів і поцілунків, - мене пройняло диким вогнем азарту й куражу. - Якщо буде потрібно, я знищу цей світ, аби тільки ти була жива!

- Нас слухають. І бачать, - дівчина міцно притискалася до мене, не хотіла розіймати обіймів. - Я зараз у реалі під наглядом людей президента Віктора. Вони все-таки схопили мене, і Степана Тарасовича, і Мемфіса... Там Трістан. Він дуже розлючений! Запускає якусь свою нову програму, хвалиться, що знищить тебе остаточно! Все пішло не так, як вони планували, тому вже не бережуть ШІ, їм би зберегти систему в цілісності...

- Трістан той іще покидьок! Я вже знаю, хто він. Ти сказала, Мемфіса? - здивовано перепитав я.

- Це Ґедзь. Тут він талановитий схимець, а в реалі займається дизайном вірту, хоча, як розповідав мені, завжди прагнув бути програмістом. В нього таке прізвисько, бо обожнює стиль мемфіс у візуалах! Всіх, всіх схопили! Я вже думала, що мене запхали у вірткостюм, щоб показати, як над тобою будуть знущатися! Шантажуватимуть мною! Кириле, - вона притислася знову до моїх грудей. - Ми в пастці! 

- Негайно виходьте з піднятими руками! Чинити опір марно! Ви оточені! - почулося ззовні.

Мої жуки вірусом виїдали простір кімнати, хаотично рухаючись по стінах і меблях, чисті сирці програм залишалися незмінні, проявлялися у вигляді схематичного нагромадження геометричних фігур, які віддалено нагадували обриси стільців, столу, дивану...

Але вони рухалися надто повільно! Я не зможу врятувати ні себе, ні Діану, якщо вірусна програма, сформована з умовних бронзівок, що знищують програми ШІ, буде діяти так неспішно! Потрібен був вибух, удар, феєрверк, що охопив би всю зону "Смарагд" один раз і миттєво!

Я згріб жменю бронзівок у пригоршню й кинув за вікно, надавши їм швидкості й трохи змінивши програму, тепер вони були дуже швидкі і мали зробити певну роботу, яка, якщо я встигну, очистить цей світ від ШІ Віктора та його деформованих програм. Бо й поліція, і кібербратчики існували незалежно від ШІ, хоча й ним встановленими законами. Крім того, я не мав ілюзій стосовно того, що ШІ Віктор знищений, очевидно, що має резервну копію. Або й кілька. А значить, треба знищувати все й одразу. Повністю.

- Що ж, - промовив я твердо, дивлячись в очі Діані, розуміючи, що мене зараз слухають люди президента Віктора і Трістан. - Якщо ти мене чуєш, Трістане, я хочу попередити: пощади не буде! Я знищу зону "Смарагд". Вже почав. А твої жалюгідні спроби схопити мене смішні! Ти завжди був недолугими програмістом! Та ти нормального скрипта написати ніколи не міг! Усі знали, що ти береш їх з баз та колекцій стандартних скриптів і промптів! Ти нездара, Трістане! І боягуз! Якщо такий вправний, давно б прийшов і ми вийшли один на один! 

Я спеціально дратував Трістан, аби він проявив себе тут, у вірті, бо лише він міг вбити Діану в реалі, сповнений заздрістю й ненавистю. Я сподівався, що і президент Віктор, і Самійленко, котрий точно там був, мали більш раціональний погляд на події навколо мене. Діана потрібна їм для шантажу.

І Трістан піддався на провокацію, я помітив нового кібербратчика, крупнішого й краще обладнаного, який з'явився зненацька поміж іншими, розштовхав усіх і кинувся до будинку. Так, це точно був Трістан, який набрав у вірті подоби сильного робота-поліцейського.

- Я вб'ю тебе! - кричав він, стріляючи з великих лазеронів і роблячи вогняні пасма на стінах будинку.

Я заштовхав Діану собі за спину й приготувався до зустрічі з цим покидьком.

Він вибив двері, які одразу ж почали гризти мої бронзівки, вже рухаючись швидше й трохи збільшуючись у розмірах. Жуки стали нагадувати мені чимось лангольєрів із старовинного фільму Тома Голланда*. Принаймні, Стівен Кінг, побачивши моїх бронзівок, був би втішений результатами від роботи їхніх зубів.

Кібербратчик спрямував на нас із Кі-Діаною лазерони і вистрілив широкими вогняним струменями вогню...

_______________
*«Лангольєри» (англ. The Langoliers) — повість американського письменника Стівена Кінга, написана в жанрах психологічного жаху і фантастики, опублікована 1990 році. Повість екранізував Том Голланд, який став режисером і сценаристом фільму в 1995 році.