Розділ 43

- Яку розмову, Трістане?

Я непомітно окидав поглядом простір навколо. Втеча була неможливою. Там, де досі стояла тюрма – широке поле, за спинами моїх неприятелів - високий паркан, що оточував по периметру територію колишньої в’язниці. Я був загнаний у глухий кут. Мій «Морок» ще не був готовий, а гострі сталеві пазурі в пальцях, які я задіяв проти волканів у свій час, думаю, тут навряд чи допоможуть, не сумніваюсь, що Трістан мав у рукаві кілька козирів, які б затримали мене.

- Не прикидайся, - процідив Трістан. – Ти давно вже зрозумів, що ти в пастці, у нашому... моєму світі, моїй зоні "Смарагд", яку я створив на замовлення президента Віктора. Ми зловили тебе, загнали сюди і дали псевдоспогади, намагаючись викликати на відвертість, одкровення, витягнути з тебе правду. Нам потрібні ці коди, які ти заховав невідомо куди у віртпросторі. Запустивши свій вірус, ти прирік себе на смерть. І Діану також. Ми швидко вирахували, що вона не на Другій Платформі. Замінена іншою жінкою. Довелося трохи поламати голову, шукаючи її. Та всі ниточки вели до Гречука.

- Діана у вас? – перервав я спіч Трістана. – Де вона?

- Діана поки що не в нас, - скривився Трістан. – Але ще, - він зиркнув на свій смартгодинник на руці, - ще хвилин двадцять – і корпорацію Гречука в реалі буде знищено. Військові, люди й андроїди, штурмують приміщення його основного офісу. Там і твоя дружина. Я щойно запустив програму, яка зруйнувала цю в’язницю і всіх заколотників викинуло звідси геть! Ти в зоні «Смарагд» лишився один, Кириле!

- Чому, Трістане? – спитав я, стиснувши руки в кулаки. Так і хотілося заїхати в пику цій людині, яку я все життя вважав своїм другом. – Навіщо це тобі? Чому ти пішов проти мене?

- Ти зарозумілий і неприємний тип, який досяг усього лише тому, що маєш просто грандіозний талант у програмуванні! Ти відчуваєш вірт, як повітря, ти дихаєш ним! Тобі все давалося в житті легко, на відміну від мене! – шалена заздрість та ненависть зазвучали в голосі Трістана. – Там, де я працював тижнями, ти робив усе легко за день! Тобі все було байдуже, крім твоєї роботи й вірту. І Діани. Чому? Чим я гірший? Я такий же програміст-віртуоз, як і ти! Чому президент зробив тебе начальником нашого відділу? Чому ШІ підтвердив, що ти кращий? Та це вже в минулому! Я чекав твоєї помилки – і ти зробив її! Тепер я – бос, а ти – злочинець! Я можу все! Я Бог, Кириле! Дивись!

Трістан раптом махнув рукою – і частина паркану за спинами трійці розсипалася в порох, зникла, як і не бувало. Він розсміявся, і я побачив шалений блиск в його погляді, чоловік був схожим на божевільного від ненависті й заздрості до мене і, очевидно, від відчуття вседозволеності й всемогутності, які він відчував тут, у віртуальній реальності.

- Покидьку, я не співпрацюватиму з вами, поки не впевнюся, що з Діаною все в порядку! – процідив я крізь зуби.

А сам гарячково думав, що навіть поняття не маю, де ті коди, про які мене всі випитують. І ще одна швидка думка закралася мені в голову: якщо всі так бояться і хочуть їх отримати, то, можливо, якщо я згадаю, то зможу використати ці коди, як зброю? Якщо вони повільно руйнують світ ШІ в реалі, то, можливо, процес можна прискорити? Добре було б згадати все швидко й знайти ті таємничі коди. Я б тоді зробив так, щоб вся система зруйнувалася миттєво! Хай і я загину, але Діана залишиться жива! Там, в реалі!

- З нею нічого не станеться, - кивнув Трістан. – Хіба що я розповім їй, як героїчно захищав тебе і майже врятував від кібербратчиків ШІ Віктора, які нагрянуть сюди з хвилини на хвилину. Але не встиг, на жаль! І там, в реалі, втішу її після твоєї смерті! Можливо, навіть, зроблю своєю коханкою! – божевілля тремтіло в очах Трістана, як тремтіли і його руки, коли він піднімав лазерон, націлений на мене.

- Кириле, цей лазерон перепрограмовано. Якщо я вб’ю тебе тут, у вірті, ти помреш і в реальності. Він викликає не лише жахливі опіки, які ти відчуватимеш гостро й болюче у вірті, але й пришвидшення скорочень серцевих м’язів в реалі. Неймовірно швидке серцебиття, що призведе до смерті. Скажи, де коди!

Я просто стояв і мовчав. Що я міг поробити? Мене трясло від люті й безпомічності. І, плюнувши на незавершене відновлення, я почав активувати «Морок». Але система видавала помилку за помилкою. Два проценти не завершено! Два проценти, що відділяли мене від життя і наближали смерті!

- Кі не зможе його зчитати, занадто сильний захист! – процідив Трістан Самійленку, який рипнувся йому заперечити. – Або він зараз скаже, де коди, або я просто вб’ю його!

- Президент буде незадоволений! – крикнув Самійленко. – Система розпадеться! ШІ буде знищено! Ми про це не домовлялися!

- У мене є сирці! – сказав Трістан, - Я відновлю ШІ, якщо він впаде. Так, для цього знадобиться трохи часу, але це краще, ніж бути залежним від цього... цього...

Він не договорив. Кі раптом ступила до нього крок і пронизала тіло Трістана рукою, яка миттєво перетворилася на гострий двосічний меч. Сталеве вістря вийшло з грудей чоловіка, обагрене кров’ю, а потім раптово зникло, Кі витягла руку назад і вона знову стала звичайною. Самійленко оторопів від несподіванки, і це було його помилкою – Кі сильно вдарила кулаком його в скроню – і він повалився на землю.

- Миттю! Маємо п’ять хвилин, - крикнула вона мені і перша рвонула геть.

Я активував усі можливості, які тільки мав у своїй кіборгзькій частині, і ми помчали у діру, яку пробив у паркані Трістан. Трохи віддалік від тюрми стояли невисокі халупи, саме туди прямувала Кі.