Розділ 38

Така чужа, зовсім незнайома... І така рідна, близька... Бажана. Дуже бажана жінка...

Мої губи жорстким, злим і агресивним поцілунком зривали з вуст дівчини близькість, потрібну мені зараз, як ковток води для спраглого мандрівника. Я хотів довести собі, що це просто хіть, потяг, бажання володіти, яке почало скручувати мене тугими путами ще тоді, коли я вперше побачив Кі, Даяніру... Чи Діану в ній? Ні про яке кохання не може бути й мови! Це надто цінне почуття, щоб я розмінював його на всіх жінок, яких мав! Жанна із веселого закладу Бальбуза, котра у свій час повчала мене жити, важко зітхала на мої смішні, ще підліткові роздуми про те, що кохання не існує. Казала, що колись я зрозумію просту істину: людина жива, коли кохає, і напівмертва, коли втрачає це почуття.

Тіло Діани тремтіло під моїми руками. Я, не відриваючись від полум’я її губ, підхопив дівчину на руки й поніс до ліжка. Коли поряд двоє, які потребують втіхи й єднання, слів не потрібно. Дівчина обхопила мене руками, схлипувала, теж не в змозі зупинитися. Її сльози робили смак наших поцілунків солоним і терпким, але ще більше розпалювали вогонь у моєму тілі. Я почав розуміти, що колись знав ці очі, які зараз були затягнуті поволокою насолоди, знав ці вигини тіла, ніжний оксамит шкіри, чуттєвість розсипаних по подушці пасем волосся, схожих на звабливі мотузки, що тримали мене в полоні... Десь у пам’яті спалахнули спомини про довгі й легкі, як лоскотання пір’їнок, жіночі пальчики, які нині делікатно торкалися моїх грудей, гладили старі й нові шрами, збуджуючи уяву й бажання...

Невже я помилявся?! Невже вся ця історія про віруси, ШІ, Платформи і... дружину – правда?!

Діана була неймовірна! І я подумав, що якби вся ця історія була правдою, то справді хотів би, щоб вона була моєю дружиною! Не лише наше фізичне єднання захопило мене всього, існувало щось більше, всеохопленіше, що рвало мене на частини, розбивало моє збите в міцний кристал серце на уламки, робило безпомічним перед натиском почуттів та емоцій, які шквалом обрушилися на мене поряд з Діаною...

Рвучкі рухи наших тіл породжували в моїй свідомості рвучкі спогади, схожі на кадри старого кінофільму, де все смикається й іде плямами. Згадки накочувалися стрімкою лавиною в унісон з лавиною насолоди, що спалахнула пекучим і неосяжним багаттям, в якому ми згорали разом з Діаною знову й знову...

Я згадав. Не так чітко, як хотілося, але я згадав Діану!

Останні сполохи вогню пробіглися нашими тілами й тихий поцілунок завершив велику симфонію кохання...

Ми лежали поряд і мовчали. Гарячі, пов’язані між собою легким, але міцим канатом різних почуттів, до яких поверталося давно забуте, приховане, справжнє... Кохання...

- Я кохаю тебе, Діано, - прошепотів я тихо, погладив по вологій щоці, поглянув в очі. – Я, здається, починаю згадувати...

Вона скинулася, сіла поряд, така неймовірно прекрасна й бажана у своїй оголеності, але й зворушлива, тендітна, викликала бажання захищати й оберігати...

- Невже? – недовірливо спитала. – Може, ти хочеш просто заспокоїти мене після... Після всього, що зараз трапилося...

Я знизав плечима, підшукуючи слова, щоб пояснити свої відчуття, але вона поклала долоню на мої губи й промовила:

- Зачекай, я у ванну кімнату й одразу ж назад! – стрибнула на ноги, накинула халатик і прошмигнула у двері ванної кімнати.

Схожа на русалку, німфу, фею... Я посміхнувся своїм думкам. Роздумував, чи варто одягатися, бо знову й знову бажав відчувати Діану в обіймах, надолужити те, що пропустив, відчувати її ще й ще, огортаючи силою своїх почуттів, які виринали з невідомості й накривали мене м’якою й чуттєвою ковдрою.

Я раптом згадав наш медовий місяць. Маленьку кав’ярню на Першій Платформі, де ми познайомилися з дівчиною. Вона пролила каву просто собі на спідницю, а я сидів за сусіднім столиком. Підійшов допомогти, ми розговорилася... Ми зустрічалися два роки, аж поки я не зробив їй пропозицію вийти за мене заміж. Наш медовий місяць ми провели на островах Паретку...

Я лежав і думав про те, що якось так сталося, що ніколи не задумувався про одруження. Цього навіть в думках у мене не виникало, хоча бабуся інколи натякала по те, що варто було б мені одружитися, завести дітей... Вона хотіла внуків.

Я знову й знову думав про Діану, вихоплював зі свідомості все нові спогади, які пазлами вимальовували мені картину зовсім іншого мого життя...

Раптом почулися шум і крики. Кричала Діана. Я рванув до ванної кімнати. Тонке дерево замкнених дверей не витримало мого потужного удару. Переді мною постала дивна картина: однієї зі стін у ванній кімнаті не було. В сірому й туманному просторі, піксельованому дрібними квадратиками, зникала Діана. Дівчина опиралася з усіх сил, але її щось тягло за межу, досередини порталу в невідомість. Коли я забіг, устиг схопити дівчину за пальці, але вони вислизули з моєї долоні. Я запізнився, не встиг. Як тільки дівчина зникла, стіна раптово стала твердою, матеріальною, а її кахельна поверхня знову засяяла блакиттю й сліпучою чистотою...