Розділ 31

Пробігши між будинками, ми заглибилися в нетрі восьмого району. Погоні за нами поки не було, і це радувало. З іншого боку, якщо Самійленко живий і йому докладуть, що ми з якоюсь дівчиною, як дві краплі води схожою на Кі, втекли від нього, то він докладе максимум зусиль, щоб знайти і наздогнати нас. Звичайно, його цікавитиме передовсім Діана. Адже він так трепетно ставився до Кі, вона мала виконати для нього якусь роботу в підземеллях метро. Яку ж, цікаво? Я так і не дізнався, та й перестрілка і кров в лабораторії схимців наводила на певні думки. Явно хтось був там якщо не вбитий, то поранений...

Купи смердючого сміття, яке давно не вивозилося від будинків, понівечені авто, і скрізь розкидані упаковки від кріксу – цей район був одним із найзанедбаніших у «Смарагді», можливо, тому, що поблизу було небезпечне Метро Привів.

Я озирнувся. Діана мовчки бігла позаду, її волосся розтріпалося, і я знову згадав футажі... Але тепер це чудо-відео було деформоване переляканими блакитними очима, ковдрою, кінці якої дівчина нашвидку зав’язала під шиєю, і вона теліпалась за її плечима, як плащ середньовічного лицаря, босими брудними ногами...

Через кілька хвилин я зупинився.

- Чекай, - крикнув я дівчині, стишуючи біг і озираючись навколо.

Діана зупинилася поряд, захекана й розпатлана, почала спритно збирати волосся на потилиці і скручувати у вузол. Запитально глянула. Я підібрав біля якоїсь купи сміття два міцних пакети, картонну коробку й підійшов до неї.

- Дай сюди ногу, - трохи грубо звернувся до дівчини, вона чомусь дуже дратувала мене.

Діана здивовано спостерігала, як я присів біля неї і взяв за щиколотку. Правда, протягнула ногу з мокрим брудним носком. Я запхав у пакет шматок картону, натягнув пакет їй на ліву ногу, міцно прив'язав його так, щоб не сповзав при бігові. Взявся за другу. Дівчина хитнулась, втративши рівновагу, і чіпко схопилася за мої плечі, щоб не впасти.

Я не підняв голову, хоча дуже хотілося, продовжував зав’язувати пакет.

- Ти, як завжди, дуже турботливий, Кириле, - промовила вона тихо, в голосі я почув... ніжність?

Мене заповнили суперечливі почуття. Хотілося піднятися, схопити в обійми й впитися в її губи, які несподіваним кадром вітрттіві знову мигнули в голові. Я уявив, як цілую Діану, як її гарячі губи жалять мої, як тіло дівчини вигинається під моїми руками... Я різко піднявся й роздратовано кинув:

- Щоб не було мороки, ще поранишся! Швидше, ходімо!

Я швидко рвонув уперед, відганяючи раптові фантазії, Діана зашурхотіла пакетами позаду.

Ми бігли, але вже не так швидко, як раніше, а рівномірно, потім взагалі перейшли на швидкий крок.

- Трохи далеко йти, якщо пішки, але краще не з’являтися в транспорті й на людних вулицях, - заговорив я, коли дівчина порівнялася зі мною.

В душі я радів, що вже світанок і волкани, які любили темряву, можливо, не зроблять спроби напасти на нас, проте все одно роззирався навколо, щоб не пропустити небезпеки. На вулиці було безлюдно, я згадав, що відбувається дезінсекція і це було нам на руку, але треба було слідкувати, щоб кібербратчики не помітили людей, які вештаються попри заборону. Від восьмого до десятого району треба було пройти частину дев'ятого, який невеликим клином лежав між цими двома. У дев'ятому районі завжди було спокійно, там взагалі майже не було людей, хіба що фермери. «Дев’ятку» часто називали «Городом», оскільки це була аграрна зона, заповнена садами, городами і гігантськими теплицями, на яких працювали переважно роботи. Все, від посіву чи посадки до збору урожаїв овочів та фруктів, було роботизовано.

Район по периметру оточував високий бетонний паркан, в якому через рівні проміжки в кілька десятків метрів знаходилися залізні ворота, на яких стояло кілька електронних замків. Той, хто придумав таку огорожу, зробив великий подарунок для злодіїв, оскільки спроби проникнути на територію агрозони, скільки себе пам’ятаю, не припинялися. Та навіщо далеко ходити, ми з Трістаном та Гаспаром підлітками на спір зламали замки одних із воріт і, пробравшись в найближчу теплицю, вкрали під носом у роботів кілька кілограмів ще неспілих, кислих, але таких солодких від того, що вони стали нашими, яблук. У Гаспара потім болів живіт, але сам факт!

Обходити витягнутий клин дев’ятого району - означало втратити майже годину, тому я впевнено направився до найближчих воріт, які побачив першими.

Я був таким упевненим, бо кілька хвилин тому система сповістила, що утиліта закінчила свою роботу. Всі чіпи, нарешті, було звільнено від блокування, я відчув полегшення й жадану свободу. Одразу ж поставив програми на сканування і першим почав перевіряти «Морок», котрий на п’ятдесят вісім процентів уже був готовий до роботи. Але це було ще дуже мало, щоб задіяти його на повну, якщо знадобиться.

Крім того, завантажена нова інформація про привів, котру я ввів до аналізатора, дала несподівані результати: мої програми ідентифікували появу привів і ту картинку, яку я бачив у лабораторії в метро, як окрему вірусну чи спеціалізовану програму.

Дивно. Невже ще хтось впливає на системи, якими керує ШІ? Незнайомі люди, котрі хотіли стерти Діану, - упроваджена програма? Якісь новітні технології? Мені такі ще не були відомі. Хіба що мій «Морок». Чи це теж робота ШІ? Але мій аналіз ще не завершився, тому я відклав перевірку результату на потім.

Я легко відкрив елементарні електронні замки високих воріт агрозони. За парканом тягнувся сад, справа виднілися будівлі теплиць.