Розділ 13

Я вже хотів іти, коли до мене за стійку підсів Ґедзь, той самий чолов’яга, котрий супроводжував Гречука.

- Чому такий кислий? – гепнув він мене по плечу, посміхаючись чорними металевими зубами. – Не бійся, ми тебе не будемо чіпати. Віддасти Кі Степану Тарасовичу – і будеш вільний. При тобі зітру всі файли й дефрагментую все, що скажеш. Розумієш, вона нам дуже потрібна. Ми її бережемо, як зіницю ока!

- Так потрібна, що бродила невідомо де? – гмикнув я. – Чому я зустрів її в нетрях третього району?

- Вона там була потрібна, - відвів очі Ґедзь. – І за нею добре дивилися. Але, як би тобі сказати, Степан Тарасович дуже добра людина. Він намагається допомогти й підтримати всіх своїх родичів. А деякі родичі... ну... не зовсім приємні люди. - чоловік раптом ні з сього ні з того вилаявся.

Схоже, Ґедзь був дуже говірким. Поки він просторікував, попиваючи замовлене у бармена пиво, я виловлюючи крупинки інформації з його розповіді, також нарахував у його схимцівському комбінезоні більше двадцяти кишень і кишеньок. У багатьох щось знаходилося. На відвороті кишені на грудях висіло аж п’ять стилусів та ручок. З іншої виглядав гайковий універсалключ з підключеним чіпом.

Металеві зуби, які були також однією з ознак схимців, свідчили, що в їхній ієрархії він займає не останнє місце. У сиву давнину, кажуть, важалося, що металеві зуби приймають радіосигнали. Спочатку це була всім відома байка, всі над нею потішалися, а дехто навіть вірив. Тим не менше, схимцям чимось сподобався такий відвертий ігнор елементарних законів фізики. Вони возвели металеві зуби в свій вирізнювальний знак, мабуть, спеціально зробивши все навпаки: не заперечили фейковий факт, а використали його, наче повідомляючи всім навколо: так, і це може бути, бо у схимців може бути все! Навіть зуби можуть приймати радіосигнали! І, як не дивно, ставилися до отримання металевих зубів досить серйозно. Наче до медалей чи орденів. Так, Ґедзь увесь був у медалях і орденах, образно кажучи.

– Я ж казав, що той дурбелик Клей ні на що не здатний! – продовжував тим часом свою розповідь чоловік. - Це він та його двоє напарників стерегли Кі в третьому районі. Вона повинна була прокинутися там о п’ятій рівно. І почався б.., - тут Ґедзь замовк, розуміючи, що мало не вибовкав таємницю. - А вони запізнилися. Довго чекали, поки завершиться її роз... Гм-гм.., - знову обірвав себе схимець. – Вони занудьгували і пішли плейдати в геймці в клубі навпроти. Прибігли о пятій – а її вже немає! Раніше прокинулася! Добре, що була в червоній сукні, побігли доганяти, бо побачили в кінці вулиці. А тут ти!

- Саме там ви мене вирахували? - спитав я.

- Майже. Намагалися вирахувати. Ти зник, як у воду канув. Хлопці майже нічого не бачили після твого порошку. Досі не можуть прийти до тями, як приморочені. Так їм і треба, хай помучаться, будуть знати, як плейдати на роботі! Тебе засікли кібербратчики. Та й то, випадково. Байсикл маєш примітний. А один із кіберів твій візуал захопив у фокус. Їх там чимало ходить, ти ж знаєш третій район, кібербратчики люблять його. Правда, зафіксував дуже здаля. Але ми впізнали червону сукню. І номер мотоцикла вирахували, хоч і довелося поморочитися. В результаті, засікли твій будинок. Але тут Клей почав стрибати, як навіжений, просити його послати до тебе з Макаром, бо той сам мав іти. Адже напарники Клея у відключці тоді лежали, коли ти Кі в них з-під носа вихопив, а він, поганець такий, ще плейдив. А тепер просив дядька про ще один шанс, хотів відпрацювати провину... От і відпрацював...

Ґедзь зареготав.

- Степан Тарасович дуже незадоволений. Клей, блумер такий, містейкнувся аж два рази. Він племінник Степана Тарасовича, недорослик пустоголовий. Швидше всього, його вишлють в перший район, до капелюшників. Щоб трохи повчився життю.

- Ви спостерігали за моїм будинком? – похмуро спитав я, вже знаючи відповідь.

- Так, я там був із Жабооким! Ми на сторожі стояли. І навіть майже зловили Кі, - кивнув Ґедзь. – Макар з Клеєм увійшли в під’їзд. Потім вийшов якийсь парубок. А трохи пізніше прибігли троє з кагалу Самойленка. Явно хтось із наших злив інформацію. Зараз розбираємось із цим. Вибух, ґвалт! І тут виходить Кі з провулку! Звичайно, я впізнав її, хоч і була в звичайному одязі, не у своїй червоній сукні. Мало не впав від несподіванки! Ось вона! Хапай, здається! А я в ступорі. Все-таки вона -- ідеальна! А коли отямився – ви вже зникли. Помчали доганяти – та де там! Екселент у тебе байсикл! Я б там поколупався! – мрійливо промовив Ґедзь, а потім продовжив. - Ну, ми тоді того хлопця, що з будинку вибіг перед Самійленковими братчиками з твого під’їзду, засвітили в базі. Гаспарін Геннадій Михайлович – все про нього дізналися: тебе вирахувати й твій телефон та все інше – легко було. А от знайти в інтерактивному вірті – не змогли.

Я мовчав, бо Ґедзь поглянув на мене запитально, мабуть, чекав, що я розкажу, як ховаюся від пошукових служб у вірті.

- У мене потужні шукачі та проди стоять на компі, - перервав мовчанку Ґедзь, ковтнувши пива з кварти. – Але я не зміг. Навіть твій смарт не видно, хоча мав би бути обов’язково в реєстрах ШІ. Степан Тарасович сказав - сам з тобою зв’яжеться. Він хоч і багатий, але людина розуміюча. Ти не подумай, хлопче, що він якийсь покидьок. Якраз покидьком є його брат, Самійленко.

- Гречук вас спонсорує? – спитав я прямо. – Ви робите для нього якийсь проєкт? У це замішана Кі?

- Е-ге-ге-ге! – помахав мені пальцем Ґедзь. – Я хоч і пиво п’ю, але воно безалкогольне. Хочеш все випитати в мене? Дарма я тут з тобою розбазікався! Степан Тарасович казав - ти з секретами.