Люди бояться не темряви, вони бояться моменту, коли розуміють: що темрява не приходить ззовні, а вже є всередині.
Ми не тікаємо від зла. Ми тікаємо від визнання, що здатні на нього. Не від страху, а від правди про себе.
Бо темрява це: не щось чуже, не щось, що потрібно перемогти. Це частина, яку ми не захотіли побачити.
І саме тому вона починає виглядати як “щось інше”. Ми створюємо монстрів не тому, що вони існують. А тому, що так легше не визнавати себе цілісними. І поки є “це не я” темрява має форму, голос та силу.
Але коли людина перестає від неї відділятись
зникає не темрява. Зникає потреба називати її чужою. І тоді залишається єдине, що справді складно прийняти: що ти не світло і ти не темрява. Ти і те, і інше одночасно.