Монстри, якими ми боїмося стати
ФІНАЛ.
Вона не приймає рішення, а перестає тікати від нього. Це не була історія боротьби, і тому в ній не могло бути переможця. Після дзеркала не стало легше, але стало тихіше. Ніби зникла потреба постійно щось пояснювати, бо найважливіше вже стало очевидним.
Вона не стоїть навпроти нього, а вона це процес, у якому він існував. І вперше за весь час Лора залишилась у відчутті. Вона дозволила бути всьому: злості, заздрості, жорстокості. Без виправдання чи осуду. І в цей момент щось змінилось, втратило чіткість. Бо форма тримається на відділенні “я” і “він” це контур, різниця, межа.
Але коли межа зникає то форма більше не має, за що триматись. Лора відчула це не як трансформацію, а як ослаблення. Наче щось, що довго було стиснутим, раптом втратило напругу. Внутрішній образ більше не збирався в єдину структуру.
Він перестав бути “кимось” і став частиною руху. І саме в цьому зникло головне: потреба пояснювати це як “інше”. Лора Сомер стояла в тиші, відчуваючи себе не кращою, а цілісною; не ідеальною, а реальною.
І вперше за весь час їй не потрібно було доводити собі, ким вона є. Бо відповідь більше не ховалась, вона була в усьому, що відчуває. І що вона більше не намагається від себе відділити і не знищила монстра. Просто перестала створювати його і цього виявилось достатньо.
#680 в Сучасна проза
#473 в Різне
Відредаговано: 28.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
