Розділ 16: Дзеркало.

Дзеркало стояло там само, нічого в ньому не змінилось: те саме скло, та сама поверхня. Те саме відображення, яке завжди показувало лише її. 

Раніше цього було достатньо, Лора Сомер дивилась на себе і бачила те, що вписувалось у її уявлення: контроль, стриманість, чіткі межі. Навіть тоді, коли всередині вже щось змінювалось, дзеркало залишалось чесним. Але не вона, тепер усе було інакше.

Вона підійшла повільно не відводячи погляду, не намагаючись підготуватись. Бо більше не було сенсу готуватись до того, що вже стало зрозумілим. Відображення з’явилось одразу, то була вона. Але цього разу Лора не шукала в ньому підтвердження того, ким вона є.

Вона дивилась, щоб побачити… як це працює. І спочатку нічого не відбулось: звичайне обличчя, звичайний погляд. А потім з’явилась емоція, ледь помітна. І саме в цей момент вона побачила не окрему фігуру чи іншу істоту.

Відображення відреагувало разом із нею, не після, не із затримкою, а одночасно. Лора трохи напружилась і в дзеркалі напруга стала глибшою. Вона ледь відвела погляд, в дзеркалі цей рух виглядав більш різким. Вона відчула холод і побачила, як у відображенні він стає чіткішим. Її власний монстр, якого сама в створила.

Тоді стало очевидно, що він не живе окремо чи дивиться на неї. Він повторює її: кожен рух, кожну емоцію, але не так, як відображення. Він не просто копіює, він підсилює. І саме це створювало ілюзію “іншого”. Бо коли реакція стає сильнішою, ніж ти очікуєш від себе легше повірити, що це не ти.

Лора не відводила погляду, бо тепер не було сенсу відвертатись. Вона дозволила емоції піднятись: без контролю, без виправдання. І вперше не сказала:

"Це не я".

В цей момент у дзеркалі нічого не змінилось, нічого не зникло. Просто стало зрозуміло: "він рухається разом з нею." Не поруч чи не окремо, а разом. І тоді зникло останнє питання, яке тримало цю конструкцію: "де вона" і "де він".

Бо відповідь більше не вимагала пошуку. Вона була перед нею, як одне, що довго вдавало, що розділене.