3

3

Вранці, після сніданку, почалася весільна церемонія.

Зі самого пробудження Емануель весь час дивно дивився на Роксолану.

Дівчина зрозуміла, що він щось бачив вночі, але не розуміла, чому він не відмовився від неї.

А потім, після церемонії король почав показувати свої володіння.

Вони усілися у якийсь літальний апарат та полетіли невисоко над землею.

Десь у мальовничому місці Емануель зупинив апарат та приземлився на поверхню. 

Він виліз, а потім допоміг вибратися з механізму своїй дружині.

- Чому ти мене не стратив чи не повернув назад? - запитала Роксолана.

- Ти ж бачив... вночі.

- Що бачив?

- Ти зі самого ранку постійно дивно на мене дивишся.

- Я тебе роздивляюся уважно, ось і все.

- Роздивляєшся, бо бачив моє справжнє... обличчя.

- Я і зараз бачу твоє обличчя... справжнє.

- Чому все-таки не відмовився від мене?

- Бо ти моя дружина. Я одружився на тобі ще на твоїй планеті в твоїй галактиці. - спокійно відповів Емануель.

- І що ти будеш робити?

- Жити з тобою. Це про загальні плани. А про "зараз": показати своїй дружині... законній дружині свої володіння. Пішли. Тут багато цікавого.

Вони відійшли далеко від свого транспортного засобу.

- А чи безпечно далеко відходити від свого транспорту, може повернемося? - запитала Роксолана.

- Я тут знаю усе. В моїх володіннях немає небезпеки, інакше я би про це знав. - впевнено відповів Емануель.

Несподівано з-за пагорба піднявся дракон, який до цього був зовсім невидимим, бо зливався з місцевістю та ще, здається, володів здібністю ставати невидимим.

Та схопив Емануела своєю пащею.

Але не встиг його проковтнути...

Роксолана миттєво перетворилася на такого ж самого дракона та дала йому гідну відсіч, перекусивши йому горло.

Він впав, розкривши щелепу.

Але в момент падіння Роксолана встигнула підкласти свої лапи з кігтями, щоб не дозволити Емануелю вдаритися.

Трохи поранений, він ще був притомним, але втрачав свою блакитну кров.

Роксолана, тримаючи Емануеля в своїх лапах разом зі своєю сукнею, яка бруднилася його кров'ю, перелетіла до місця, де був їх транспорт, посадила його туди та перетворилася за звичайну Роксолану.

- Ти можеш керувати цим? Бо, якщо я полечу з тобою до палацу у вигляді дракона, мене вб'ють. - пояснила дівчина.

- Можу, але в мене паморочиться в голові. Ти пристебнулася?

- Байдуже! Лети!

Вони полетіли.

- А як ти стала драконом? - запитав Емануель.

- Я можу перевтілюватися на інших, іноді повторюю подібність присутніх біля себе, але все одно залишаюся собою, відрізняюся від них.

Через півгодини подружжя долітало до палацу.

Роксолана винісла на собі перев'язаним свого чоловіка, зупинивши шматками подола своєї сукні кровотечу.

Охорона підбігла, допомагаючи, беручи такого велетня на себе, дивуючись силі на вигляд звичайної жінки.

Але Емануель вже знав та побачив на свої очі, відчув на собі, яка сила криється в ній.

- Роксолано, я тебе кохаю. - прошептав він своїй дружині. - Дякую тобі.

- Тримайся, живи, не вмирай, бо... я тебе... кохаю. - несміливо промовила Роксолана.

Вони пройшли до кімнати.

Емануеля поклали на перший зустрічний диван.

Прибіг лікар, потім ще лікарі.

І почали усі вони рятувати короля.

А він схопив Роксолану за руку та не відпускав.

Роксолана дивилася на свого чоловіка, сповнена кохання та любові.