2

2

В палаці короля Білої матерії було напрочуд зручно.

Емануель водив Роксолану по палацу та знайомив її з усіма його мешканцями. В основному це була прислуга. Кілька родичів та молодші брати та сестри.

Усім Емануель представляв Роксолану як рівну, як свою законну дружину, а не як трофей, яким відплатилися, щоб він не руйнував чужий світ.

- Весілля буде завтра. Я вже дав усі необхідні розпорядження. - повідомив він усіх. - Так що чекаю вас на своєму весіллі.

Шикарний обід вразив гостю цієї галактики. А більше вразило те, що її чоловік був ніжним та ввічливим з нею. Та й взагалі з усіма своїми підлеглими.

Уваги Емануель приділяв Роксолані більше, ніж усі її залицяльники.

Король Білої матерії провів свою дружину в їхню кімнату.

- Я хочу, щоб ти надягла цю сукню на вечерю. - запропонував він.

Але Роксолана стояла, не рухаючись.

- Якщо не подобається ця, вибери щось інше. - він відкрив одним махом шафу, де було повно нових суконь.

Але дівчина все також стояла, не рухаючись.

- А... ТТи, напевне, мене соромишся... - тоді я відвернуся. - Емануель відвернувся та направився геть з кімнати.

- Можна я залишусь у тій сукні, що на мені? - її слова зупинили його в дверях.

- Можна і так. Але тільки сьогодні. Королева повинна відповідати своєму положенню. - обертаючись, промовив Емануель.

Настав час вечері.

Знову все занадто добре.

На Роксолані був ошийник, який дозволяв спілкуватися їй з місцевими їхньою мовою, поки вона не вивчить її.

Ну а потім настала ніч.

Але це все було настільки дивно, бо фактично ці зміни доби відбувалися непомітним легким згасанням світла, бо світло залишалося, лише змінювало свою інтенсивність, яка і говорила про час доби.

Отже, ніч.

Емануель та Роксолана повернулися в їхню кімнату.

Емануель поцілував Роксолану.

Але вона не відповіла на поцілунок та почала тремтіти.

- Я доторкнуся до тебе, коли ти сама цього захочеш. - повідомив Емануель. - Тільки спати ми будемо на одному ліжку. Я не хочу лягати на підлогу. Чи... в іншій кімнаті. Та взагалі прислуга почне кемтувати з мене. Так що, пробач, але ми спимо разом. Я зліва, а ти справа.

Емануель відійшов від Роксолани, зняв верхній одяг, залишаючись у штанях. 

- Я перший у душ, якщо ти не проти.

Роксолана промовчала. А Емануель пішов у ванну кімнату.

- До речі, - знову зупинився він у дверях, - там твоя сорочка. Ну, щоб спати в ній. Вона дуже гарна. Я сам вибирав.

І пішов, зачинивши за собою двері.

Роксолана дочекалась, поки Емануель вийде з ванної кімнати, схопила нічну та пішла у ванну.

Там вона роздяглася, прийняла душ та одягла сорочку.

Емануель вже спав.

Вона тихенько підійшла з іншого боку до ліжка та сіла край.

А потім...

Вона підійшла до вікна, яке було на всю висоту стіни. Закрила штори.

І...

Зняла зі себе сорочку.

Кинув її на підлогу.

З тілом дівчини почало щось відбуватися.

Її шкіра посиніла.

По тілу пройшли судоми.

За цим дійством спостерігав Емануель. Він спочатку злякався, його очі занадто відкрилися від здивування, а потім, коли дівчина тряслася від судом, він трохи рипнувся, щоб допомогти їй, але зробив вигляд, ніби спить, коли вона обернулася, почувши рухи.

Емануель підглядав, робивши вигляд, що спить.

Роксолана прийняла звичний вигляд та одягла сорочку.

Лягла спати поруч з Емануелєм. Справа, як домовлялися.

І заснула.

Тільки тепер пристав Емануель та довго дивився на свою дружину.

- Що ж... - прошептав він та ліг на своє місце... зліва.

Та заснув.