1

1

До Головної башти, де знаходилася царська родина, плавно, ніби по воді, а не в океані повітря, наблизився великий шматок ґрунту з деревами на ньому, які росли з усіх сторін, ніби це кульбаба, з якої тирчать не білі парасольки із зернами, а величезні дерева.

Навкруги падав теплий рожевий сніг.

Роксолана вступила на цей шматок землі зі свого балкону, коли він був доволі близько. Він поніс її у протилежний напрям у сторону космомайданчика, на якому вже стояв в очікуванні космічний корабель.

А на цьому космічному кораблі вже підготувалися до старту кабаноподібні істоти. Але вони чекали. Саме чого?

Коли нарешті шматок ґрунту з Роксоланою допливе на просторах повітряного океану...

З корабля видвинувся мост, на який вступила дівчина. Мост почав заходити назад у корабель, переміщуючи Роксолану у просторі, поки дівчина не потрапила на корабель.

Шлюз закрився за нею.

Шматок ґрунту відійшов подалі.

З космічного корабля вирвалося полум'я - і корабель піднявся далеко від поверхні планети, увірвався у Космос, потім прискорився та... зник.

У цьому просторі. В цій галактиці.

Роксолану пошатнуло від шаленої швидкості, вона впала на підлогу, притиснувшись від прискорення до неї, залишаючись так лежати. Навкруги сиділи кабаноподібні істоти в полулежачому положенні, пристебнуті ременями безпеки, придивляючись до своєї гості.

- Вибач. - звернувся один з них. - Забули про те, що тобі треба сісти у крісло, щоб не пошкодити себе. Сідай а моє місце. А я якось потерплю.

Цей нібито чоловік розстебнув ремені, встав зі свого крісла, підійшов до Роксолани та підняв її з підлоги. - Я - Емануель - твій чоловік. Все вже підписано твоїми батьками. Коли прибудемо на мою планету, влаштуємо пишне весілля.

Він усадив Роксолану на своє місце та пристебнув її до крісла. А сам сів на підлогу та схопився за спинку цього крісла.

- Іноді буде виляти та хитати. Краще триматися за щось. - пояснив Емануель. - А крісла - найкращий варіант, бо вони є одним цілим з конструкцією корабля. До речі. Тільки я володію твоєю мовою, бо я швидко вчуся. Всім іншим прийдеться застосовувати перекладач, коли ти до них звернешся. Тому, якщо щось буде потрібно, одразу звертайся до мене. Добре? Чого ти мовчиш? Я тебе не скривджу. Обіцяю.

- Добре. - нарешті вимовила Роксолана.

Їх почало трусити. За прозорими стінами корабля проносився простір, залишаючи у зоровій пам'яті лише різнокольорові довгі смуги, потім затишшя, а потім знов трусанина. І все: корабель викинуло, ніби виплюнуло з якихось пащір невідомого простору.

- Ми у моїй галактиці. - пояснив Роксолані Емануель.

Навкруги все було білим. А на білому фоні застигли планети.

- Це у вас перемагає темна матерія. А в нас чемпіон біла. Треба ще постаратися, щоб знайти оту темну матерію, якої у вас ду-у-же багато. - добавив він. - Зараз на оту планету приземлимося. І прошу до мене. Але не в гості, а до себе додому, як повноправна моя дружина - королева Білої матерії.