Деміург-стажер та мистецтво живого слова

(Чути, як тьотя Беся з розмаху кидає на стіл вогкий рушник, наче ставить крапку у великій суперечці. Вона поправляє окуляри, які знову з’їхали на кінчик носа, і дивиться на вас із таким виглядом, ніби зараз відкриє секретний інгредієнт свого фірмового форшмаку).

— Ой, ви таки дочекалися солодкого! Ця оповідь — це вам не просто розмови, це справжній десерт із перцем. Називається вона "Деміург-стажер, або Як писати так, щоб усі хотіли вас повчити".

Слухайте сюди, мої хороші. Знаєте, чому наш автор пише з помилками й навіть не червоніє, як та дівка на першому побаченні? Бо це його фірмовий знак, як кажуть у тих інтернетах, "бренд". Хтось витрачає мільйони на рекламу, а він просто пише "украЇнська" замість "українська" — і все!. Увага забезпечена! Бо ніщо так не об’єднує наших людей, як святе бажання тицьнути когось носом у пропущену кому. Це ж національна забава — знайти помилку в іншого, поки у власному супі муха плаває.

Він каже прямо: "Я не бог літератури". Він — деміург-стажер, який, мабуть, забув підписати контракт із головним редактором Всесвіту. І знаєте, чому він не критикує інших авторів? Та тому, що в нього є справжнє, живе життя!. Щоб сидіти й розбирати чужі тексти на молекули, треба бути або святим, або дуже нудною людиною. А він каже: навіть якщо я колись стану генієм, я буду сидіти на острові, їсти авокадо ложкою і казати всім: "Ви молодці, а я вже свій ідеал зліпив, до побачення!".

А тепер подивіться на тих, хто найбільше кричить. О, це мої улюбленці! Заходять у коментарі всякі "Творці-777" або "СправедливіКритики1988". Ну, думаєш, зараз прийде людина, у якої в голові бібліотека імені Вернадського. А заходиш у профіль — а там порожнеча, як у гаманці після Привозу! Ні фотографій, ні думок, ні совісті — один тільки порожній "фуфлометр" працює. Такі люди тільки й знають, що писати: "Це фуфло!". А автор їм у відповідь через рік приносить оновлений текст, а вони знову: "Ну, тепер це фуфло-2.0". Оце я розумію — стабільність! Таким критикам треба дарувати набір пива, щоб вони хоч трохи розслабилися і не шукали той артхаус там, де людина просто вилила душу.

Тож мораль у тьоті Бесі сьогодні така: пишіть так, як воно пишеться. З помилками, з кавою, що розлилася на клавіатуру, чи з "душевною раною" — але пишіть своє!. Бо ваш "внутрішній хаос" — це набагато цікавіше, ніж ідеально вилизаний текст, у якому немає ні краплі життя. А якщо комусь не подобається — нехай вивчать десять слів, що римуються зі словом "фуфло", і тренуються на котах.

(Тьотя Беся задоволено плескає в долоні, здіймаючи хмарку борошна).

— Ну що, наїлися мудрості? Тепер ідіть і малюйте свою картину життя, навіть якщо замість дерева у вас вийде закарлючка. Головне — що вона ВАША!. Все, гасіть світло, бо ліміти не гумові!