Світло у пітьмі: Філософія виживання Покоління Blackout

(Чути, як тьотя Беся в темряві намацує сірники, чиркає, і на кухні розливається м’яке світло від свічки. Вона важко зітхає, поправляє на плечах вовняну хустку і підсовує до вас ближче тарілку з нарізаним салом).

— Ой, моє серденько, сідайте ближче до вогню, бо зараз ми будемо говорити за те, як ми всі раптом стали великими вченими в галузі електрики та виживання. Ви ж знаєте, як тепер розрізняють справжніх українців? Не за паспортом, а за тим, що людина більше любить: графіки відключень чи гуркіт генератора під вікном.

Ці наші графіки — то ж справжня детективна історія! Графік світла у нас тепер як розклад автобусів у моєму дитинстві — він ніби десь надрукований, але жоден автобус за ним вчасно не приходить. Ви ж самі знаєте цю гру: написано, що світло вимкнуть о 12:00, ви сидите, чекаєте, нервуєтеся, а воно горить. О 12:30 ви вже думаєте: "Ну, пронесло!", ставите прати білизну — і тут бах! Темрява. То вже справжня змова проти нашого спокою.

А про опалення я взагалі мовчу — це ж цирк на дроті, особливо у кого воно на електриці. Грійся, як знаєш! І от тут у нас з’явився свій, рідний "стратегічний запас тепла" — стопарик доброго домашнього самогону. Це тепер не просто напої для душі, це наш паливний резерв, коли радіатори стають холоднішими за серце колишнього.

Але знаєте, що в цьому найцікавіше? Те, що називається "поколінням Blackout". Коли телефон сідає, Netflix не працює, а в хаті холодно — що людям залишається? Тільки обійматися, щоб хоч трохи зігрітися. Отак ми й рятуємо демографію. Уявіть, через двадцять років у паспорті в когось буде записано: "місце народження — пологовий будинок на генераторі". І ці діти будуть на вечірках хвалитися: "Я народився у січні 2026-го, коли було мінус п’ятнадцять і телефон батька тримав останній відсоток заряду!".

Ми тепер на кожну лампочку дивимося, як на ікону. Раніше ми їх вимикали, щоб копійку зекономити, а тепер готові ту лампочку обійняти й плакати від щастя, коли вона нарешті моргне. Коли світло вмикають — це ж справжній день народження в кожній квартирі: всі кричать, ставлять чайники, заряджають телефони й навіть кота до павербанка підключають, бо хто знає, скільки та благодать триватиме.

Тому, коли наступного разу настане темрява, не панікуйте. Це просто можливість поспілкуватися з живими людьми, а не з екраном, або хоча б відчути себе, як наші предки зі свічкою на столі. Але пам’ятайте пораду тьоті Бесі: не пийте весь стратегічний запас тепла одразу, бо завтра ще треба якось працювати!

(Жінка підморгує і зрізає ножицями гніт свічки, щоб довше горіла).