Чужий ескіз на полотні власного життя

(Чути, як тьотя Беся з силою вибиває тісто об дерев’яну стільницю — раз, другий, третій. Вона зупиняється, витирає піт із лоба борошняною рукою, залишаючи білий слід на щоці, і хитро мружиться на вас).

— Ой, ви таки хочете за ті "шпаргалки"? Ну, слухайте сюди, бо це тема така сама липка, як оце моє тісто на пиріжки.

Ми ж як звикли? Приходимо в цей світ, наче на великий іспит, до якого ніхто не готувався. І замість того, щоб думати своєю головою, ми починаємо косити оком у зошит сусіда. А там що? А там такі ж "грамотії", як і ми!

Знаєте, як воно починається? Наша картина світу малюється ще з пелюшок. Перші мазки роблять батьки — вони нам кажуть, що "добре", а що "фе". Потім прибігають ровесники: хто з чорною фарбою, хто з білою, і починають замазувати те, що батьки намагалися зобразити. А далі додається "громадська думка" — це як ота баба Маня біля під’їзду, яка знає все за всіх. Вона малює такими різкими кольорами, що ваші ніжні мрії розмиваються, як дешева акварель під дощем 1.

І ось ми виростаємо, і що ми маємо? Ми живемо за "програмою життя як у всіх" 1. Це ж справжня трагікомедія! Ми думаємо, що беремо пензля і творимо щось своє, а насправді нам по руках б’ють стереотипами: "Так не можна! Це нереально! Ти що, найрозумніший?".

Ми живемо за чужим ескізом, мої дорогі. Хтось інший, хто сам не зміг свою картину життя до пуття довести, тепер намагається розмалювати вашу, розказуючи "як правильно". І виходить так: ми все життя стараємося бути "хорошими хлопчиками та дівчатками", біжимо за тією морквою майбутнього, а насправді просто переказуємо чужі помилки зі шпаргалки.

Прозріння, воно ж як холодний душ — приходить тоді, коли ми вже бачимо горизонт закінчення нашої подорожі. Лише тоді ми підходимо ближче до тієї картини, яку все життя малювали, і раптом бачимо: це мистецтво зовсім іншого автора!. Підпис стоїть ваш, а рука — чужа.

То що я вам скажу, як господиня цієї кухні? Не суть важливо, чи жили ви "правильно" за чиїмись там мірками. Важливо інше — без усіх тих клякс і чужих мазків ви б не стали тими, ким є зараз. Наш досвід, якщо його гарненько відмити від усього того наносного і чужого, і робить нас особистістю.

Ми маємо сприймати цю нав’язану культуру через призму власного досвіду. Це і є наш шлях. Тож викиньте ті старі шпаргалки! Навіть якщо ви напишете свою історію з помилками та жирними плямами від борщу — це буде ВАША історія. А це дорожче за будь-який "ідеальний" чужий малюнок.

(Жінка знову береться до тіста, весело наспівуючи).

— Отак-от! Живіть смачно і малюйте своїм кольором, навіть якщо це яскраво-рожевий у крапочку!