Філософія кухні: Час, що втік, як молоко

(Чути, як на плиті тонко й настирливо висвистує чайник. Жінка підходить, знімає його, і в кухні настає така тиша, що чути лише, як за вікном вітер ганяє сухе листя. Вона бере горнятко, наливає окріп і сідає навпроти вас, підсуваючи ближче цукорницю).

— Ой, ви тільки подивіться на цей годинник... Стрілки біжать, наче за ними теща з віником женеться. То сідайте зручніше, зараз тьотя Беся розкаже вам про те, що не купиш ні на Привозі, ні у швейцарському банку. Називається це — "Час, що втік, як молоко".

Знаєте, дорогі мої, ми всі з вами трохи того... з дивацтвами. Ми живемо так, ніби у нас в кишені запасна вічність лежить. Розумні люди кажуть: "Час — це лінія. Минуле, теперішнє, майбутнє". А я вам скажу — це все вигадки для тих, хто любить малювати схеми на шпалерах.

Насправді час — це не дорога. Це спалах. Це іскра. Це як той момент, коли ви чиркаєте сірником: або ви встигли підпалити конфорку, або тільки пальці обпекли.

Подивіться на людей. Один сидить і весь день жує соплі про те, як добре було при "царі Горосі", коли ковбаса була по два двадцять і зуби не боліли. Інший зажмурився і мріє: "Ось закінчиться війна, ось виграю в лотерею, ось діти виростуть — отоді я заживу!".

І що виходить? Однією ногою вони вчора, іншою — завтра. А посередині що? Посередині порожньо! Поки вони там марять, їхнє справжнє життя стоїть на плиті, як те молоко. Ви ж знаєте, як воно буває? Тільки-но ви відвернулися на секунду помріяти — пшик! — і воно вже втекло, смердить на всю хату, а каструлю треба чистити три години. Оце і є наш час, який ми проґавили.

Жити треба "Ось тут і прямо зараз". Не завтра, коли дадуть премію, і не вчора, коли ви були молоді та красиві. А зараз, поки чай гарячий, поки сонце світить або навіть якщо дощ лупить у шибку, поки серце стукає.

Ви думаєте, що час тягнеться повільно, коли вам нудно, і летить, коли ви щасливі?. Це просто ваша душа вам підморгує. Це такі імпульси, щоб ви не забули, що ви — творці свого життя, а не просто глядачі в безплатному кінотеатрі.

Час — він хитрий. Він не дає нам другого шансу переварити той самий сніданок. Кожна мить — це унікальний шанс відчути себе живою людиною, а не гвинтиком у машині. Якщо ви чекаєте, що життя почнеться "після чогось" — ви вже запізнилися на головний поїзд. Життя — це не кінцева станція, це сама поїздка, навіть якщо вагон трохи хитає і сусіди хропуть.

Тому, мої хороші, ловіть ці спалахи. Насолоджуйтеся цим днем, цією хвилиною. Не бійтеся майбутнього і не тягніть за собою мішок із гнилим минулим. Будьте свідомими, як господиня, що стежить за кашею, щоб не пригоріла.

(Жінка робить ковток чаю і задоволено мружиться).

— Оце і є вся філософія з моєї кухні. Час не чекає, поки ви надумаєте бути щасливими. Він просто тече. Тож пийте своє життя великими ковтками, поки воно ще не прохололо! Амінь, чи як там кажуть у ваших інтернетах?