Рецепт чистого мислення від тьоті Бесі

(Чути, як жінка зі скреготом соває велику каструлю по плиті, влаштовуючи її зручніше. Потім витирає руки об фартух, на якому написано "Шеф завжди правий", і дивиться на вас поверх окулярів).

— Ви таки хочете третю страву? Ну, тримайте ложку міцніше, бо зараз буде гаряче. Ця мініатюра називається "Велика солянка, яку ми сьорбаємо разом".

Слухайте сюди уважно. Розумні люди люблять сипати такими словами, що язик зламаєш — "колективне", "безсвідоме"... Тьху! А тьотя Беся пояснить вам так, як пояснює продавчині тюльки на Привозі.

Уявіть собі величезний казан. Такий здоровенний, літрів на тисячу, як на весілля в селі. І ми всі — оце ви, я, тьотя Роза з другого поверху, той дядько з телевізора і навіть ваш кіт — ми всі сидимо навколо того казана.

І що ми робимо? Ми варимо спільний суп. Тільки кидаємо туди не картоплю й м’ясо, а те, що в нас у голові.Ось сусідка злякалася сирени — плюх! Кинула в казан жменю переляку. Дядько Василь почув дурницю на базарі, повірив і побіг розказувати іншим — бабах! Кинув туди гнилу капусту паніки. А хтось сидить і злиться на весь світ — сипанув туди чорного перцю, аж очі виїдає.

І ось це все вариться, булькає, смердить... А ми потім беремо ополоник, наливаємо собі в тарілку і дивуємося: "Ой, а чому мені так зле? Чому голова болить і жити не хочеться?". Та тому, що ми самі це наварили! Цей спільний бульйон — це наші спільні думки.

А тепер — цирк на дроті! Приходять до того казана всякі "знавці". Ті, що в телевізорі й інтернеті розказують вам майбутнє. Ви ж до них біжите, як діти за цукерками: "Скажіть, коли все закінчиться? Коли дадуть світло? Коли буде щастя?".

А знаєте, що вони роблять? Вони не дивляться в магічну кулю. Вони беруть велику ложку, зачерпують зверху те, що плаває у нашому спільному казані, і пробують. Якщо там плаває ваша надія — вони витягнуть вам варену морквину і скажуть: "Ось! Бачу знак! Усе буде добре через два-три тижні!". Вони не знають правди. Вони просто продають вам ваші ж власні бажання, тільки підігріті.  Витягують те, що ви самі туди накидали, і кажуть, що це велика мудрість.

То що робити, спитаєте ви? Не їсти?Та їсти треба, але дивіться, що ви кидаєте в казан!

Запам’ятайте золоте правило моєї кухні. Коли ви кричите "Я проти війни!" або "Я проти того дурня!" — ви кидаєте в суп злість. Ви думаєте про погане, ви годуєте того монстра. Це як намагатися виправити пересолений суп, досипаючи туди ще солі.

Треба бути не "проти" чогось, а "за" щось. Коли ви думаєте "Я за мир", "Я за спокій", "Я за те, щоб діти сміялися" — ви ллєте в той брудний казан чисту джерельну воду. Ви додаєте туди свіжу зелень і ложечку цукру.

Тож слухайте тьотю Бесю: перестаньте бігати по ворожках і питати, що буде завтра. Перестаньте сьорбати з того загального корита, де плавають чужі страхи. Відсуньте ту миску! Візьміть свою маленьку каструльку — свою власну голову. І зваріть там свій чистий, прозорий бульйон. Думайте про те, що ви хочете збудувати, а не про те, що вас лякає.

(Жінка стукає ополоником по столу, як суддя молотком).

— Оце і вся наука. Хто зрозумів — тому смачного, а хто ні — той буде давитися вчорашньою кашею з грудочками!