Тьотя Беся про котів, тролів та дірку від бублика

(Чути, як на сковорідці шкварчить цибуля. Жінка стоїть спиною, помішуючи щось дерев’яною лопаткою, потім різко розвертається, тримаючи в руці телефон).

— О, зайшли на вогник? Сідайте, якраз цибулька золотиться. Ви просили другу страву? То тримайте, але попереджаю: це буде гостро, як мій язик після того, як я обпеклася гарячим чаєм.

Сьогодні в нас у меню «Коти, тролі та дірка від бублика».

Слухайте сюди. Я ото вирішила почитати, що люди пишуть у цій вашій... мережі. Боже ж мій милий! Я думала, що найстрашніше місце на землі — це черга за пенсією, коли касир пішла на обід. Але ні! Найстрашніше — це коментарі під моїми дописами.

Ось пише мені якесь чудо: «Тьотя Беся, те, що ви пишете — це фуфло!». Я, як жінка ввічлива, йду до нього на сторінку, щоб подивитися в очі цьому великому критику. А там — що? А там — кіт!

Натуральний, рудий кіт на картинці. І звуть його «Мурчик_1999». І я сиджу й думаю: це що, коти навчилися писати? Чи це мій Музік потайки веде подвійне життя і гадить мені не тільки в капці, а й у душу?

Відкриваєш профіль — а там порожнеча. Як у моєму холодильнику за три дні до пенсії — миша повісилася, і та записку залишила: «Їсти нічого, пішла до сусідів». Ні імені, ні прізвища, ні фотографії. Дірка від бублика, а не людина! Але думку свою має! І та думка така важлива, що він мусить прийти до мене на кухню і плюнути в мій борщ. Це ж як та тітка на базарі: ходить, усе мацає, помідори чавить, носом крутить, настрій усім псує, а сама купує пучок петрушки і йде геть, горда, наче королева Англії.

А ще є окрема каста — «вчителі мови». О, це мої улюблені!Пише мені один: «У вас помилка в слові "серце", треба писати м’якше!».Людоньки, та я пишу так, як воно в мене б’ється! Це не помилки, це мій авторський стиль! Це такий, знаєте, мистецький хід, щоб відсіяти зануд. Якщо ти бачиш пропущену кому, а не бачиш мого болю — то йди собі з миром читати словник, він без помилок, але нудний, як вода з-під крана.

Тож я вам так скажу, мої золоті. Я вивела головне правило цієї мережевої кухні.Якщо ти сам нічого не спік, якщо в тебе на сторінці тільки картинки чужих квітів і мудрі цитати Стейтема, чи як там того лисого з бойовиків, то сиди тихо. Не подобається мій текст? Не читайте! Сидіть мовчки і їжте своє авокадо, поки воно не почорніло.

А ми будемо жити, писати, помилятися і сміятися. Бо сміх — то єдине, що ці тролі не можуть перетравити.

(Жінка підморгує, висипає засмажку в каструлю, і кухня наповнюється гучним шипінням).

— О! Чуєте? Це звук, з яким згорає чиясь безглузда критика. Смачного!