«монетка, що пам’ятає»
Епілог
Минуло кілька місяців.
У будинку Аліси стало якось світліше.
На стіні висів малюнок фенікса, який вона намалювала разом із Мартою та Нікою.
Поруч з’явилися й інші малюнки.
Ніка малювала квіти.
Марта — старі дерева, загадкові місця та маленькі монетки.
А Аліса знову малювала так, як колись у дитинстві.
Вона навіть записалася на художні курси.
Її мрія, яку колись змусили відкласти, нарешті ожила.
А монетка?
Вона лежала в маленькій дерев’яній коробочці.
Марта більше не боялася її.
Іноді вона брала монетку в руки.
Іноді бачила короткі видіння.
Але тепер вона не намагалася дізнатися все майбутнє.
Вона зрозуміла головне:
майбутнє не потрібно знати напам’ять.
Його потрібно проживати.
Одного вечора Марта сиділа біля вікна.
Ніка малювала поруч, а мама працювала над новим малюнком.
Марта відкрила коробочку й подивилася на монетку.
— Дякую, Ясю, — тихо сказала вона.
На мить у віконному відображенні їй здалося, що поруч стоїть маленька дівчинка.
Яся.
Вона усміхнулася.
Марта теж усміхнулася.
А потім відображення зникло.
Та цього разу Марта не засмутилася.
Бо знала:
Яся більше не повинна приходити через монетку, щоб нагадати про себе.
Її пам’ятали.
Її любили.
І вона назавжди залишилася частиною їхньої родини.
Марта закрила коробочку.
У кімнаті було тихо.
А на стіні висів фенікс із розправленими крилами.
Можливо, це була просто картина.
А можливо, маленьке нагадування про те, що навіть після найтемніших сторінок можна почати нову.
Кінець. 💗
Відредаговано: 30.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
