Розділ 7

Наступного ранку Марта розповіла мамі про напис на монетці.
Аліса уважно подивилася на неї.
— Тоді ми точно не підемо туди самі.
— А хто піде? — запитала Ніка.
Аліса усміхнулася.
— Уся сім’я.
Невдовзі вони вже йшли старою стежкою за селом.
Попереду була Марта, поруч із нею Ніка та Аліса.
Марта тримала монетку в руці.
Але цього разу їй не було страшно.
Вона знала, що поруч із нею її сім’я.
— Там! — вигукнула Ніка.
За великим старим деревом виднілася маленька дерев’яна скринька.
Марта підійшла до неї.
На кришці було вирізано:
«Тому, хто знайде мене через багато років».
Аліса провела пальцями по напису.
— Яся…
Марта відкрила скриньку.
Всередині лежав старий малюнок.
Фенікс.
Той самий, який колись намалювала Аліса.
А під ним — маленький аркуш.
Марта прочитала:
«Алісо, якщо ти колись це знайдеш, не шкодуй про минуле. Твій малюнок не зник. Він залишився в тобі. І одного дня ти знову намалюєш свого фенікса».
Аліса заплакала, але цього разу усміхалася.
— Яся знала…
Вона дістала телефон.
— Знаєте що?
— Що? — запитала Марта.
— Сьогодні я намалюю його.
Ніка одразу усміхнулася.
— А я допоможу!
— І я! — додала Марта.
Вони сіли біля дерева.
Аліса почала малювати.
Марта подивилася на монетку.
Вона більше не світилася.
Але дівчинка відчула тепло.
Перед нею на мить з’явилася Яся.
Вона стояла біля дерева й усміхалася.
Марта нічого не сказала.
Лише тихо прошепотіла:
— Ми тебе пам’ятаємо.
Яся подивилася на Алісу, на Ніку, а потім на Марту.
— Цього мені достатньо.
І видіння зникло.
Марта зрозуміла: Яся більше не повинна була залишатися в минулому.
Вона вже стала частиною їхньої родини.
Не в фотографіях.
Не в старих речах.
А в їхніх серцях.
Аліса закінчила малюнок.
На папері був прекрасний фенікс із розправленими крилами.
— Мамо, він чудовий, — сказала Марта.
— Знаєш, чому я змогла його намалювати? — запитала Аліса.
Марта похитала головою.
— Бо нарешті перестала боятися минулого.
Ніка обійняла маму.
Марта приєдналася до них.
А монетка залишилася лежати поруч.
Вона більше не була просто дивною старою річчю.
Вона стала символом пам’яті, любові та родини.
І хоча Ясі вже не було поруч по-справжньому, Марта знала:
деякі люди можуть піти з нашого життя, але назавжди залишаються в наших серцях.
А історія монетки на цьому завершилася.
Принаймні на цей раз.