Розділ 6

Після того як видіння зникло, Марта ще довго не випускала монетку з рук.
Ніка сиділа поруч і розглядала її з цікавістю.
— А вона справді може показати майбутнє?
— Яся сказала, що може.
— Тоді спробуй побачити мене завтра.
— Навіщо?
— Хочу знати, чи отримаю я в школі хорошу оцінку!
Марта засміялася.
— Думаю, монетка не для цього.
Аліса теж усміхнулася.
— І добре. Не варто намагатися дізнатися кожну дрібницю свого майбутнього.
Марта поклала монетку на стіл.
Але раптом вона сама почала рухатися.
Повільно перевернулася.
На її поверхні з’явився незнайомий знак.
— Мамо…
Аліса підійшла ближче.
— Що це?
Марта торкнулася монетки.
Перед очима знову виникло видіння.
Вона побачила себе.
Тільки старшу.
Марта стояла біля старого дерева й тримала в руках монетку.
Поруч лежала маленька дерев’яна скринька.
На ній було написано:
«Для наступного спадкоємця».
— Що це означає? — прошепотіла Марта.
Раптом за її спиною почувся голос Ясі.
— Ти знайшла першу підказку.
Марта обернулася.
— Ясю?!
— Я не можу залишатися надовго. Але монетка може показати тобі шлях.
— Де ця скринька?
Яся подивилася на дерево.
— Там, де колись почалася моя історія.
Марта хотіла підійти до скриньки, але видіння раптом зникло.
Дівчинка відкрила очі.
— Старе дерево…
Аліса задумалася.
— Я знаю одне таке.
— Де?
— За селом. Біля старої стежки. Ми з Ясею часто там гуляли.
Марта подивилася на монетку.
Тепер вона знала, куди потрібно йти.
Але Аліса одразу похитала головою.
— Сьогодні вже пізно. Підемо завтра разом.
Марта погодилася.
Вона поклала монетку в маленьку коробочку біля ліжка.
Та вночі дівчинка прокинулася від дивного звуку.
Тук…
Марта сіла на ліжку.
Тук… тук…
Звук ішов від коробочки.
Вона обережно підійшла.
Відкрила кришку.
Монетка лежала всередині.
А під нею з’явився новий напис, якого раніше не було:
«Не шукай скриньку сама».
Марта завмерла.
Хтось знав, що вона шукає.
Але хто?