Розділ 5

Аліса ще довго сиділа поруч із Мартою.
Вона тримала монетку в долонях і не могла відвести від неї погляду.
— Ясю… — тихо сказала вона. — Невже ти справді залишила її для мене?
— Не зовсім, — відповіла Марта. — Яся сказала, що монетка обирає спадкоємця.
Аліса подивилася на доньку.
— І вона обрала тебе.
Марта кивнула.
— Але я хочу знати все.
У дверях раптом з’явилася Ніка.
— А що ви тут робите?
Марта подивилася на сестру.
— Ніка, ти пам’ятаєш, що мама розповідала про своє дитинство?
— Трохи.
— У мами була сестра. Її звали Яся.
Ніка здивовано відкрила рот.
— У мене була тітка?
Аліса кивнула.
— Так, люба.
Ніка підійшла й обійняла маму.
— Чому я про неї нічого не знала?
Аліса задумалася.
— Бо я сама її не пам’ятала. Але тепер згадую.
Марта поклала монетку на стіл.
— Я думаю, вона хотіла, щоб ми дізналися правду.
Раптом монетка засвітилася слабким теплим світлом.
Усі троє завмерли.
— Знову? — прошепотіла Ніка.
Марта торкнулася монетки.
Перед ними з’явилася Яся.
Цього разу вона виглядала спокійною.
— Алісо…
Мама зробила крок уперед.
— Ясю!
— Я чекала, поки ти згадаєш мене.
— Чому ти стерла себе з моєї пам’яті?
Яся опустила очі.
— Я боялася, що після моєї смерті ти будеш звинувачувати себе.
— Але я все одно сумувала за кимось, кого навіть не могла згадати.
Яся сумно усміхнулася.
— Пробач.
Аліса похитала головою.
— Це не твоя провина.
На обличчі Ясі з’явилася усмішка.
— Саме це я й хотіла почути.
Марта підійшла ближче.
— Ясю, а чому саме я стала спадкоємицею?
Яся подивилася на неї.
— Бо ти досягла того самого віку, у якому я залишила монетку.
Марта здивувалася.
— Мені десять.
— І мені було десять.
Яся усміхнулася.
— Тепер монетка у твоїх руках. Вона може показувати тобі минуле й майбутнє. Але пам’ятай: побачити майбутнє — не означає змінити його.
— Тоді навіщо мені його показувати?
— Щоб ти могла зробити правильний вибір.
Яся почала ставати прозорою.
— Зачекай! — вигукнула Аліса. — Не йди!
Яся подивилася на сестру.
— Я більше не боюся.
Вона перевела погляд на Марту.
— Бережи монетку. І пам’ятай: справжня сила не в ній.
— А в чому?
Яся усміхнулася.
— У тих, кого ти любиш.
Видіння зникло.
У кімнаті знову стало тихо.
Марта взяла монетку.
Тепер вона знала: це був не кінець історії.
Це був лише початок.