Глава 14: Загнані в кут

- Невже у вас виникли розбіжності, панове блукачі? - спокійним голосом запитав Естеральд - ми тут потайки з Клюйвіном підслухали суть вашої суперечки... Запевняю вас, панове, зовсім скоро вам не доведеться сумніватися, тримаючи в руках цілий мішок, набитий золотом... Маючи на руках такі значні кошти, ви зможете вільно поїхати куди завгодно, хоч на кінець світу, якщо забажаєте, – посміхнувся Естеральд.

-Що відбувається в місті? – запитав Барінхард. – Невже темний орден зумів пробитися силою?

-Саме так, - відповів Естеральд, - у місті запанував справжній хаос. Люди беруть із собою коштовності, близьких і намагаються знайти шляхи до виходу з міста. Вулицями бродять чудовиська, розриваючи людей на шматки... А мародери не втрачають можливості, щоб пограбувати будинки своїх колишніх сусідів... Вони також оббирають трупи на вулицях, збільшуючи їх кількість... Ми зможемо все це зупинити, якщо до влади прийде орден сяючої зірки.

-І яким же чином? -задав цілком логічне питання Барінхард.

-Як тільки ми приберемо Ютібора і призначимо єпископа Адемітрія на його посаду, через нього ми зможемо керувати містом. І забезпечити йому повну безпеку, і тоді, будьте впевнені, жоден темний орден більше не потрапить за стіни цього міста... А зараз, мабуть, все залежить від сил захисників. Будемо сподіватися, що місто встоїть.

-Я відмовляюся брати участь у всьому цьому, - категорично сказав Барінхард.

-Барінхард, - сказав Флоріус, - я розумію причини твоєї злості... Розумію, як все це виглядає... Але будь ласка, довірся мені ще раз, брате... - сказав Флоріус, поклавши руку на плече Барінхарда, в його очах було видно щирість його намірів.

Барінхард важко зітхнув, замислився, а потім відповів - добре, нехай буде так... Я довірюся тобі, Флоріус, ще один раз... Але знай, що мені дуже не подобається те, у що ми вплутуємося.

-Ви ще зміните свою думку, пане блукачу, - сказав Естеральд, як і раніше посміхаючись, - завдяки вам і вашим побратимам ми зможемо досягти кращого майбутнього для нашої Країни. У всякому разі, ми закладемо міцний фундамент для цього.

Барінхард нічого не відповів, проте його погляд чітко дав зрозуміти, що він не вірить словам Естеральда і вважає їх нещирими, а його самого – дволиким чоловіком.

-Отже, - сказав Естеральд, - перейдемо до суті справи, панове, для чого, власне кажучи, ми всі тут зібралися. Зараз архієпископ Ютібор засів у головному храмі святого Беренберга, в оточенні своєї особистої гвардії, що складається з двадцяти паладинів. Він побоюється, що хтось проникне в храм, або воїни темного ордена, або розбійники, в спробі розграбувати храмову скарбницю, і недарма, дивлячись на те, що зараз відбувається в місті. Ваше завдання, проникнути всередину храму, для цього ви повинні потрапити в дзвіницю. У неї ви потрапите завдяки мотузці, яку вам скине вихованець Клюйвіна. Чи зрозуміла вам суть викладеного мною плану? – посміхнувся Естеральд, він продовжував вести якусь гру, немов керував п'єсою в театрі.

-Так, нам все ясно, – сказав Флоріус, – хлопці, ви готові приступати?

-Звичайно, – відповів Доріан, висловивши підтримку лідеру мандрівників.

-Мені не подобається все це, – промовив Ронхарт, – але, раз ти вважаєш, що так правильно, то я з тобою, брате.

-А ти, що скажеш, Барінхард? – обернувся Флоріус, дивлячись на незадоволене обличчя Барінхарда і нахмурені брови. Він склав руки, потім провів рукою по підборідді, немов роздумуючи, і сказав:

-Я довіряю тобі, Флоріус, – сказав Барінхард, – як і раніше... Але будь певен, якщо ти ще раз спробуєш втягнути нас у подібну авантюру, тим самим зрадивши наші принципи і мораль, я буду змушений піти.

-Як скажеш, брате, - сказав Флоріус, - ти ж знаєш, що силою тебе тут ніхто не тримає. Так чи інакше, ми братерство і повинні допомагати один одному вижити, бо тільки ми є один у одного.

-Будь так – сказав Барінхард, а потім обернув свій погляд на Естеральда, що стояв, як тільки той поглянув на нього, посмішка з обличчя Естеральда зникла, ніби її й не було, проте ледь помітна усмішка все ж проглядала на його обличчі – ми згодні… Коли ми повинні висуватися?

-Прямо зараз, панове, - прямо відповів Естеральд, - кращого моменту для здійснення задуманої нами авантюри не знайти. І хаос у місті піде вам на руку, оскільки стражники і паладини занадто зайняті знищенням монстрів і військ темного ордена, щоб звертати увагу на ваші скромні особи. Для них ви будете бродягами, і не більше.

-Прекрасне порівняння, дякую, - відповів Доріан.

-Хах... - підтримав невеликим сміхом Естеральд.

-Все необхідне вже при нас, - сказав Флоріус, - клинки, масла, які зможуть знерухомити паладинів, і швидкодіючі отрути. Пронизавши їх клинком, обагренним отрутою, нехай навіть це буде проста подряпина, отрута миттєво проникне в їх кров і почне вбивати.

-Чудово, - відповів Естеральд.

-Удачі вам, панове, - вставив своє слово до недавнього часу мовчазний Клюйвін, - ми на вас розраховуємо, пам'ятайте про це.

-Ми свою справу знаємо, удача нам не знадобиться, - відповів Флоріус. Всі мандрівники покинули межі гостьової кімнати, вийшли в коридор на третьому поверсі, а потім спустилися вниз по сходах у гостьову залу, з якої вийшли назовні, через парадні двері. Опинившись на вулиці, кожен мандрівник надів на себе каптур, а потім вони всі разом попрямували в бік головного храму Беренберга. Приблизно через двадцять хвилин вони опинилися біля нього. Храм був величний і величезний, своїм виглядом він вселяв одночасно трепет і повагу.

Воістину, святилище гідне Бога закону і порядку – Беренберга. Блукачі обійшли храм ззаду і стали дивитися по сторонах, намагаючись побачити єпископа Адемитрія. «Гей!» – вигукнув Адемитрій, намагаючись говорити тихіше, – «Я тут!

Зараз скину вам мотузку.

-Добре, – відповів Флоріус, дивлячись вгору на дзвіницю. За хвилину Адемитрій акуратно скинув мотузку мандрівникам. Ті міцно схопилися за неї, а потім по черзі почали повзти вгору. Через деякий час вони опинилися нагорі.