Істина

Жила-була одна мольфарка.

Далеко від міста, на високій горі, у гарній хатині.
Час від часу до неї приходили люди за порадами, з проханнями, чи просто поговорити.

Той весняний ранок ще обіймав прохолодою. Небо дражнилося з морем схожими барвами. Гарячий чай, теплий плед гріли і душу, і тіло. З самого ранечку мольфарка вже розчинила на хліб. Чекала поки підійде тісто. Смакувала напій на веранді та дивилася у далечінь. Там - зачаровувало все - і пухнасті хмари, і на диво спокійне море, і порожній берег, і птахи, які не мали чомусь спокою.

Чоловік, який записався сьогодні на прийом, хворів. Мольфарка завчасно його повідомила, що вона не лікує, але він напросився лише поговорити про свій стан, на що жінка все ж таки погодилася.

Час минув швидко, ось уже й стук у двері.
Невисокого зросту, доволі ще молодий чоловік абсолютно не виглядав слабим. Алтая запросила на веранду для відвідувачів, аби йому було краще бути собою.
У довгій розповіді Василя, мольфарка дізналася, що чоловіка залишила його кохана жінка. Тепер у нього одні початкові стосунки - почне і кидає.

— Ти сам собі звив клубок хвороб із своїм енергетичних каналів та петель всіх тих покинутих жінок. Ти їх приручаєш, таки справжніми почуттями, а потім все-таки лишаєш їх позаду. Кожна з них закидає на тебе гачки, як альпіністи на гору, які тебе роздирають по всіх твоїх каналах енергетично, а тепер вже й фізично, все ж відчутно.
Не одним хлібом живе людина, наше перше - це енергія, якою ми себе оточуємо, яку ми виробляємо думками та творимо вчинками. 
Думай про інших, як про себе, без помсти та з любов’ю. Відпусти їх, а вони відпустять тебе. Все збалансується, коли з любов’ю,- мовила мольфарка.

Не торкайся тих, з ким не зможеш бути справжнім. Це - важливо. 
Коли випустиш із себе всю фальш, твоє тіло почне одужувати. Це - просто.
Любити - це не брати, любити це давати, брати і жити. 
Це - істина, яку варто пам’ятати.