Розділ 1. Я не збираюся красуватися перед ним

Зараз...

– Що за паскудний звук?

З-під ковдри висунулася одна рука і почала хаотично нишпорити навколо, шукаючи телефон. Нарешті Кіра знайшла його, однак, спроби вимкнути будильник навпомацки завершилися провалом. Дівчина відкрила одне око, аби зорієнтуватися, куди треба натиснути, однак, не без роздратування виявила, що екран її телефона навіть не світився.

– На-а-а-тка-а-а-а… Ти знов спиш під свій паскудний будильник? – пересвідчилася, що їй вставати лише за годину і перевернулася на інший бік. – Вируби його.

Минула ціла хвилина, але звук не зник.

– Натко, зараз я встану і вб’ю тебе.

Кіра вибралася з ліжка, прихопивши з собою подушку, яку збиралася запустити у сусідку по кімнаті, та виявилося, що тої немає. Дівчина вимкнула будильник і прислухалася.

«Ясно. Знов відклала будильник і пішла в душ».

Кіра відірвала шматок аркуша з рандомного зошита на поличці Нати, намалювала на ньому фігуру, яка символізує Нату, на шибениці, підписала свій шедевр «твоє близьке майбутнє» і приклеїла його клеєм до телефону подруги. Дівчина поспішила назад в ліжко і заплющила очі, аби її не спіймали на гарячому, але перестраховка виявилася зайвою – поки Ната приймала душ, «художниця» встигла заснути по-справжньому. Однак, схоже, доспати свою законну годину їй не судилося.

– Агов, – Кіра відчула, як з неї різко стягли ковдру. – Це був мій конспект!

– Ммм?..

– Не прикидайся, – Ната кинула в неї той самий зошит. – І як ти пропонуєш пояснити це викладачу?

– А, ти про це. Ну, як варіант, можеш сказати, що тобі припекло, а з паперового був лише конспект. Правда, щоб було правдоподібно, варто відірвати від нього більше, – замість відповіді вона відчула подушку потилицею. – Та чого ти так розказилася? З іншого боку аркуша нічого не було написано, а отже, постраждала лише одна сторінка – чи й не трагедія.

– Хотіла накапати на тебе твоїй совісті.

– Хм… Ну, якщо і твоя вийде на контакт, то ми можемо спробувати організувати для них очну ставку. Нат, ну серйозно, я ненавиджу будильники як факт, а твій ледь не щоранку дзвенить аж поки не вирубиться.

– Ну гаразд, – насправді вона й не починала злитися на подругу, лише хотіла трішки відігратися. – Чай будеш?

– Угу з лимоном.

Невдовзі дві фігуристі брюнетки сиділи поруч, попиваючи ароматний чай під супровід відео з YouTube. Одна в рожевій піжамі з ведмедиками, інша – в чорній спідниці і блузці насиченого жовтого кольору. Дівчата були схожі, не лише зовнішністю, а й характерами. Обидві могли бути як веселими й компанійськими, так і надміру мовчазними. Вони належали до тих самих людей, які сьогодні до ранку гуляють з друзями, підбурюючи їх до різних авантюр, а завтра вже весь день зникають за книгою чи фільмом, і до них ні дописатися, ні додзвонитися. Розуміючи одна одну як самих себе, вони одразу подружилися.

– У вашій групі новенькі не з’явилися?

– Ні, – Ната задумалася, – а що, на третій курс хіба поступають?

– Не знаю, чи поступають, але перевестися можна. Просто до нас на факультет один хлопець перевівся. Правда, не в мою групу.

– І… як він? Симпатичний?

– Не знаю, в мене сьогодні, як і в тебе, перший день, – Кіра хитрувато заусміхалася. – А ти вирішила підчепити новенького?

– Ні, я все ще не полишаю надій сподобатися Кирилу. Має ж він колись нагулятися і помітити нарешті таку красу, – провела тильним боком долонь вздовж своєї фігури.

Кирило – то Натине кохання з першого погляду. Втім, навіть Кіра не розуміла, на чому так довго тримаються ці почуття. Зрозуміло, що високий, підтягнутий і симпатичний з лиця, але зазвичай такого вистачає лише на кілька тижнів захоплення. Щоб продовжувати когось любити, потрібно пізнавати людину ближче, відкривати для себе її характер, звички, хобі, погляди на ті чи інші речі, в кінці кінців. Для цього потрібно хоча б дружити, але Кирилу «щастило» на ревнивих пасій, тому потоваришувати з дівчиною було собі дорожче. Міркуючи так, Кіра дійшла до висновку, що подруга ще просто по справжньому не любила, тому й тримається так за цього хлопця, переконавши саму себе, що шалено закохана. Типова помилка юних дівчат, які просто хочуть стосунків і в силу свого віку гіперболізують «о, симпатичний» до «Боже, я люблю його!».

– Тоді чому так оживилася?

– Про тебе думаю, подруго. Вже на третій курс перейшла, а й досі самотня.

– Ти теж.

– В мене інше. Не плутай грішне з праведним.

– Дійсно? А я от різниці не бачу.

Кіра сполоснула чашку з-під чаю, поставила її на місце на поличці і зникла за дверцями шафи, обираючи в що переодягатися.

– Ні, штани і футболка – це нудно, – видала свій безпощадний вердикт Ната, коли побачила, що подруга витягла з шафи. – Одягни краще ту темно-фіолетову сукенку.

– А ти на пари не запізнюєшся? – ігноруючи сказане, Кіра кинула одяг на ліжко і потягнулася за праскою.

–  Не зіскакуй з теми. І я сказала, – згребла в оберемок одяг і швиргонула назад на полицю, – ти в цьому не підеш, – а натомість зняла з вішака вище згадану сукню, – Ось, навіть прасувати не треба.