Мої вісімнадцять: рік, коли мене не стало
П’ятнадцять років тиші
Скоро буде п’ятнадцять років цій історії. П’ятнадцять років з дня, коли той вечір розрізав моє життя «до» та «після».
І саме зараз я вирішила винести все це на загал.
Чому саме тепер? Я й сама не знаю. П’ятнадцять років — це дата. Чи святкую я її? Ні. Я не святкую. Я просто пам’ятаю. І, на жаль, пам’яті не накажеш стерети те, що вона вкарбувала навічно. Я можу забути, що їла сьогодні на сніданок, чи де залишила ключі, але той вечір пам’ятаю в деталях. До найдрібніших подробиць. До звуків, до запахів, до холодного виразу світла фар і тіней, що снували довкола.
Для чого я це розповідаю? Щоб розділити біль? Щоб мене пожаліли? Ні. Мені давно не потрібна жалість, і я вній не маю потреби.
Але цей текст має залишитися тут. Можливо, для того, щоб випустити його зсередини. Можливо, щоб він просто жив окремо від мене.
Відредаговано: 08.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
