Глава 5: Буйство тварюк.

Імператорський палац. Імператор.

- Це вже в ніякі рамки! - крикнув я в гніві.

- Любий, тобі не варто так сердитись, - зробила спробу заспокоїти мене кохана.

- Аріано, моя люба, вони мої вартові, - попередив наречену про стан речей.

- Я знаю, але ж скоро я стану твоєю дружиною, чи не так? - в очах її почали з'яілятися сльози, а цього витримати я не можу.

- Так, але мене дратує той факт, що це не може статися так швидко, як я цього бажаю, а тут ще й ця ситуація..., - швидко промовив, щоб заспокоїти Аріану. На її вустах розцвіла посмішка. Я з полегшенням видихнув, проте не надовго.

- А що тепер буде? - схвильовано запитує кохана дівчина.

- Буде розслідування і допит, - спокійно відповів на запитання.

- Але ж ми не можемо тоді довіряти іншій варті, - а тут вона абсолютно має рацію. - Може тоді..., хоча ні, ти не погодишся, - так, це не діло, що моя наречена боїться мені щось сказати, потрібн. Потрібно виправляти дані проблему.

 Я підійшов до Ріани та обійняв її зі спини. Притулившись один до одного, ми так простояли декілька хвилин.

 - Мила, ти можеш говорити мені про все, що тільки прийде в твою гарненьку голівку, - сказав дівчині теплим, ніжним голосом, щоб запевнити її в своєму рішенні.

- Я хотіла запропонувати запросити моїх людей сюди, в палац. Це нам дуже допоможе як і в охороні, так і в організації весілля, - радісно мовила Аріана. Я ж здивувався, адже ідея просто прекрасна і я про це навіть і не думав. Що ж, з неї вийде гарна імператриця.

- Ти чудово придумала, - похвалив кохану. - Як вважаєш, швидко вони прибудуть? - поцікавився у неї.

- О, так, можеш за це не хвилюватись, любий, - милим голосом відповіла Аріана де Мераль, принцеса королівства Мераль.

 Аделіна Кролінг.

 Зустрітись зі своєю сім'єю було неабияким благом. Таке відчуття, нібито світ заграв новими фарбами - яскравішими. Виникає бажання обійняти весь світ. Розмова з батьками багато в чому мені допомогла. Я зрозуміла, що ховатись від проблем це зовсім не вихід.

 Папа і мама пішли декілька хвилин тому назад. Зараз я сиджу на дивані, тримаючи в руках кристал-схованку, адже потрібно дізнатись, що відбувається в академії. Звичайно ж, я подякую Домініку, але вже після того як він та його група відбуде покарання, котре необхідно ще придумати, а ідей поки не має.

"Можливо, хай краще вам дпоможе?" - відізвалась колишня хранителька Вічної бібліотеки.

- І щоб ще кудись потрапив? - роздратовано запитала у фамільярки.

"Господарко, а моя колега має рацію", - сказала Фаміра.

- Та невже? - скептично поцікавилась у них.

"Він буде там, де ви скажете і завжди будете знати де його знайти", - мовила Равені.

"Також ви зможете у разі чого допомогти", - закінчила думку інша фамільяра.

- Ох, добре, вмовили, - погодилась з їхньою думкою. Якщо так подумати, то вони праві. Але, перш ніж щось вирішувати остаточно, продивлюсь кристал.

"Зробіть це краще в бібліотеці", - зробила коментарій Равені.

- Гаразд, а як мені в неї ще раз потрапити? - поцікавилась у колишньої хранительки.

"Є декілька варіантів", - почала пояснювати Рав. - "Але на даний момент нам потрібен той, що дозволить нам потрапити до неї фізично, а не духовно", - ну, це логічно.

- І як це зробити??

"Все доволі легко", - ага, для неї, адже вона знає як, а я ні. - "Підійди до дзеркала", - зробила, як було сказано. - "Тепер накресли пальцем алхімічну руну Знання", - зі сумнівом виконала вказівки.

- А далі що?

"Зпрямуй магію в руну", - сказала фамільяра. Сконцентрувавши магію, направила її в руну. Через секунду вона засвітилась и моє велике дзеркало зникло, а замість нього з'явились двері.

- Цікаво..., - тихо промовила. Мені захотілось вивчити цю техніку детальніше.

"Потім будете це досліджувати", - відповіла Равені.

- Добре, добре, я зрозуміла, - підняла руки в знак капітуляції.

 Минулого разу у мене не було можливості роздивитись бібліотеку. Тоді я турбувалась іншими проблемами. Наприклад: зрадництво імператора, проблема з рідним батьком, в академії відбувається не зрозуміло що і т.д. І так, бібліотека! Меблі та полиці для книг з темного, полірованого дерева, пухнасті і м'які бежевого кольору коври, на потолку велика люстра, яка освітлює все ніжним білим світлом, та велика кількість древніх фоліантів, книг й безліч етажів, точно сказати скільки не можу. Останній факт трохи турбує, бо поняття не маю як швидко пересуватись по будівлі.

 Знайшовши кресло, я сіла внього та поклала крситал на стіл, котрий стояв біля ж цього кресла. Послала трохи магії в артефакт і тепер замість кристалу на поверхні стола лежить велика стопка паперів.

 Відчуває моя душенька, що в бібліотеці на довго застрягну. Ну, пора прийматися за роботу.

Домінік Райстаерн. Академія.

Наш курс зараз знаходиться в дуже небезпечній ситуації. Розуміння того, що відбувається робить весь третій курс ворогами для тих, хто ховається за обличчями друзів, знайомих, родичів. Іноді мені здається, що для всієї імперії настають тяжкі часи і не факт, що цього разу ми зможемо вийти переможцями.

 - Ей, Нік, ти чому там один стоїш? - запитала мене Кіра. Я відвернувся від вікна і поглянув на неї.

- Та ось думаю, що нам робити? - зітхнув я.

- Може, краще залишити все дорослим? - поцікавилась дівчина. Звичайно ж, я розумію її переживання, але й нічого не робити не вийде. Ми вже поставили своїми діями ціль на спинах. Єдине, що нам залишається це якимось чином усунути небезпеку.

- І чекати поки те, що сталося із старшими курсами станеться з нами? - скептично поцікавився у Кіри.

- Ні! - дзвінко мовила однокурсниця. - Але самостійно ми також діяти не можемо, - спокійно додала вона. - Хоча...

- Хоча що?

- Ми передали інформацію професорці Кролінг, правильно? - звернулась з якоюсь думкою до мене адептка.