Глава 2: Новий день - новий початок.

Аделіна Кролінг-Догран.
Ранок. Я, вперше за тривалий час, виспалася і мене нічого не тривожило. Вставати зовсім не маю бажання, іти кудись тим паче, тому, зі спокійною душею, вирішила ще трохи поніжитися в теплому ліжечку. Ковдра і подушка були неймовірно м’якими. Останньою моєю думкою була про покупку ще чогось настільки м’якого. Не помітно для себе, мене знову зморив сон.
Наступного разу прокинулась тільки під обід, з відчуттям цілковитого спокою і розслаблення, що мене дуже ощасливило. Не поспішаючи зробила водні процедури і в тому же ритмі приготувала собі поїсти. А ось далі розслабитись і перекусити у мене не вийшло.
-    Не заважаю? – з’явився Естароса.
-    Заважаєш, - правдиво відповіла на його питання.
-    Я намагався, - безпосередньо мовив Ест.
-    Ти не повіриш, але я це й так знаю, - сказала ж у тому дусі, що і чоловік.
-    Нуу, не будь такою злючкою, - попросив мене дух-охоронець. 
-    І не збираюсь. Ті по справі чи так, в гості вирішив заглянути? – саркастично запитала в нього.
-    Якщо серйозно, то я дещо знайшов, - а ось тут вже все, моя розслабленість швидко зникла, на її місце прийшла зосередженість та уважність.
-    Щось важливе? – запитала я.
-    Навіть дуже. Коли дізнався, сам був шокований.
-    Говори, не тягни кота за хвоста, - зажадала негайної відповіді у Еста.
-    Добре, добре! Ти ж пам’ятаєш Хасторіана? – я лиш кивнула головою, вже цього індивідуума точно ніяк не забуду, - Так ось, він якимось дивом пов’язаний з тварями. Як саме, поки що, не знаю, але його уміння явно були отримані за гранями нашої території, - після слів Естароси, мені різко споганіло, довелося, навіть, опертись на стіл, добре, що й так сиджу на стільці, - Це ще не все, - та що там ще може бути?!
-    Хороше чи погане це «ще не все»? – с надією поцікавилась у духа.
-    Мрій, - ощасливив він мене, - Все дуже погано.
-    У чому ще справа? – якось втомлено поставила питання своєму другові, якщо можна так сказати.
-    Хм, поки Стефан був в академії, є певна вірогідність, що він підсадив творінь в адептів, - це прозвучало, наче вирок.
-    Цього нам ще не бракувало, - вимучено простогнала я, - Кому саме він підселив ти знаєш? – скажи так, скажи так, будь-ласка!
-    Нажаль, ні, але скоріше за все від третього курсу і до шостого, - це звужує коло пошуків і робить їх дещо легше, - А які тварі Хасторіан приніс з собою ти дізнався?
-    Є деякі здогадки, що «розумних», а ось який ранг, то я зовсім в потемках.
-    І то хліб, - вже більш спокійним голосом промовила, - Добре, дізнайся чи є напарник у Стефана и тому подібне по списку.
-    З превеликою радістю! – жвавішим тоном голосу сказав Естароса. Я на це лиш посміхнулась. Вже заспокоївшись, прийнялась за свою їжу, адже на голодний шлунок в голову нічого розумного прийти не може, тільки божевільні та не логічні ідеї й плани.
******
Повелитель Безодні.
Поки що все йде планом. Звичайно погано, що спіймали Хасторіана, проте, він встиг підселити деяких моїх підопічних в адептів, що дуже розв’язує мені руки и дає майже повну свободу дій. Ще радує те, що деякі фігури влади почали співпрацювати з нами, тобто тварями, або як нас ще називають, особливо алхіміки, творіннями, що також мені гарно працює на руку. У найблищому часі можна буде переходити до наступного етапу плану. Неперевершено!
-    Повелителю, ми вже тут, - я відволікся від своїх думок на «розумного», що підійшов, із класу безликих. За його спиною стояли ще троє творінь.
-    Чудово, мені потрібно, щоб ви перевірили ситуацію в королівстві Алькор. Добудьте інформацію про правителя і його оточуючих, особливо наближених до нього. Вільні, - дав чіткі вказівки своїм слугам.
-    Буде виконаним в кращому вигляді, - відповів мені той самий «розумний», що повідомив про їх знаходження біля мене. Скоріше за все, він командир цього загону. Так, як з’явились, вони непомітно й тихо зникли, поспішаючи виконати моє доручення. Королівство Алькор, вже ж сильно воно заважає. Воїни цієї держави сильні та прекрасно навчені, маги та алхіміки також на висоті, вони всі сяють своєю силою, що сліпить нас. Можливо, що в Алькорі зберегли знання та уміння древніх. Це може дуже завадити плану, якщо й не зупинить зовсім, тому потрібно скоріше позбавитись такої загрози, поки на стало занадто пізно.
******
******
Імператор Кіріан.
Я спокійно сидів в своєму кабінеті і працював з документами, як неочікувано тиша була порушена першим міністром. 
-    Ваше величносте, ось документи про те, що клан Чорних драконів виходить з-під контролю імператора і припиняє бути частиною імперії, - мовив очільник цих самих чорних драконів.
-    Поклади на стіл, також, прошу зауважити, якщо чорні дракони більше не входять до складу імперії, то це автоматично знімає тебе з усіх керуючих посад, - холодно доніс до відома Касандера його положення, хоча глибоко в моїй души скреблися кішки від абсурдності цієї ситуації.
-    Зате, буде більше часу для клану і академії, - з усмішкою відповів мій, тепер колишній, друг. А чи був він мені другом взагалі?
-    Побачимо, як ти будеш з цим справлятися, - щось в мені сильно змінилося, дуже сильно та різко.
-    Ти змінився, і явно не в кращий бік, - з деяким сумом і жалем відгукнувся на мій випад Догран. Це викликало злість разом з роздратуванням.
-    Все сказав?! А тепер геть звідси і пам’ятай, хто перед тобою, - з погрозою сказав ректору академії та голові клану Чорних драконів.
Лорд Догран, нічого не промовивши, вийшов з кабінету, залишаючи мене на самоті зі своїми думками та агресією. Проте від мого дракона я нічого не відчуваю, що доволі дивно, адже раніше він завжди реагував на подібні фокуси інших. Що зі мною взагалі відбувається? Невже наслідки шкоди завданої Аделіною настільки вплинули на внутрішнього звіра?!
-    Вибач, що без стуку, але мені здалося, тебе щось хвилює останнім часом, тому вирішила зайти і поцікавитись чи не потрібна тобі допомога, - зазвучав милий голос в кімнаті. Піднявши голову, я побачив свою справжню та пару та наречену.
-    Ні люба, зі мною все добре, просто сьогодні як раз владнав останні справи, щоб вже весь час до проведення церемонії нашого одруження бути з тобою, - втомлено відгукнувся на переживання коханої.
-    Тобі добре, буду тебе чекати, - після цих слів, вона залишила мене одного. Зібравшись із силами, я приступив до останньої стопки документів, що залишилась. Важливі папери стосувались вампірського клану.
*******
Аделіна Кролінг-Догран.
Я вирішила сьогодні прогулятися по вулицям столиці. Після всіх новин, мені стало погано, тому провіятись мені точно ніхто не завадить. Однак думки не хотіли покидати мене, вони переслідували, не залишаючи одну на довгий час. Найбільше занепокоєння викликає той, хто за цим усім стоїть, адже подібний противник небезпечний і, ймовірно, нещадний до своїх людей, що ще більше ускладнює завдання його пошуку та усунення.
Навколо снували люди, дракони, ельфи тощо. Усі поспішали по своїх справах, хтось просто прогулювався, а дехто спокійно сидів на лавочках або в кафе, розмовляючи зі своїми співрозмовниками. Такий ритм зачаровував, втягував у свої тенета, змушуючи на якийсь час забути про все на світі. Можливо тому я опинилася в цьому безглуздому становищі. На мене натрапив хлопець одного зі мною віку. Разом ми повалилися на дорогу і заплуталися у своїх кінцівках.
- Ооййй, вибачте мені, я вас не помітив, - почав вибачатися хлопець.
- Нічого страшного, я прощаю тебе. Сама теж не дивилася куди йду, – заспокоїла я його.
- І все-таки, це мені повинно бути соромно, адже саме я налетів на вас, а не навпаки, - мені залишалося лише здивовано дивитися на нього. Хлопець швидко і спритно підвівся і, як джентльмен, трохи нахилився і подав руку, щоб я могла підвестися. Все так само, мовчки, прийняла його допомогу, кивком голови дякуючи за старання, - В якості моїх щирих вибаченнях, запрошую вас сходити в одне дуже приємне кафе, - трохи урочисто промовив незнайомець.
- Вибачте, алеее, ви не представилися ..., - незручна виходить ситуація, навіть занадто незручна.
- Ох, що це я, дозвольте представитися, Джеральд Лоуренс, - опа, спадкоємиць клану Багряних драконів. Просто блиск, - А як звати вас, прекрасна леді?
- Аделіна Кролінг, - тепер на мене подивилися з величезною повагою в очах.
- Для мене честь познайомитися з вами, - але ж, ви тільки погляньте, яка швидка зміна лінії поведінки.
- Взаємно, - спокійно відповіла я Джеральду.
- Що ж, тоді ходімо в кафе? - бешкетно запитав мене червоний дракон. На його бешкетність, моя дракониця відповіла легким клопотанням у свідомості. Це трохи збивало з пантелику, адже вона досить довгий час просто не реагувала ні на що, - З вами все в порядку? – стурбовано запитав хлопець.
- Так, зі мною все нормально, - мабуть, я надто сильно пішла у свої думки, що дракон помітив це. Мда, схоже, я королева незручних ситуацій, - І так, можна сходити до кафе, - швидко сказала відповідь на раніше поставлене запитання.
- От і славно, - радісно промовив Лоуренс. Я мимоволі посміхнулася, цей дракон легко здіймає настрій. Сподіваюся, що гарний настрій збережеться на весь цей день.
Ми пройшли лише два квартали. Весь час шляху він і я дуріли, зупиняючись біля різних торговців, навіть встигли купити собі сувеніри. Я виявилася власницею милої та ніжної підвіски із символом сонця та місяця, капелюшком з фіолетовими стрічками та брошки у вигляді троянди. Мій супутник обзавівся чоловічою парою браслетів із символами що й моя підвіска, а також парними кинджали з рунічним гравіюванням рукояток.
Задоволені та втомлені, ми зайшли до кафе "Кіт і Відьма". Обстановка була затишною, світлою. Відвідувачів небагато, мабуть, усі зараз знаходяться біля торгових крамниць, так би мовити.
- Ласкаво просимо до нашого кафе, - привітання видало, що вона не місцева, не з цієї імперії. Цікаво.
- Світлих днів вам, - відповіла дівчині офіціантці за двох. Джеральд Лоуренс лише кивнув головою на знак вітання у відповідь.
- Що будете замовляти? - мій супроводжуючий перевів на мене погляд.
- Мені, мабуть, м'ятний чай та шоколадний кекс, - замовляли ми біля стійки.
- Ну, а я виберу чорну каву і шоколадний кекс, - зробив замовлення після мене дракон, - І принесіть нам це он за той столик, - вказав чоловік у бік кута, де стояв бажаний столик. З цього ракурсу буде можливість переглядати все приміщення. Невже він такий параноїк?
- Зачекайте п'ять хвилин і ви отримаєте своє замовлення, - ми мовчки кивнули і пішли на своє місце.
*******
Селест Догран.
У мене є онука, вона жива. Я так неймовірно щаслива. Затьмарює цей факт тільки те, що мій син вчинив як повний бовдур. І не скажеш, що він уже дорослий, скоріше підліток. Імператор теж красень, подібного ніяк не чекала від нього, не чекала такої підлості та безлаборності. Це дуже насторожує. В одного вікова криза, а в іншого помутнілий розум, не зрозуміло від чого, та ще й внучку мою звинувачує. Добре, що Касандер прийшов до тями і весь клан Чорних драконів вийшов з-під влади імператорської корони.
Також мене турбує те, що відбувається в академії. Багато різних чуток, та й мертві чи зниклі студенти не дають перевести подих, змушуючи хвилюватися за рідних. Краще самій повернути онуку додому, а син нехай займеться своїм дітищем. Адже, не рівна година, як головна загроза державі виходитиме саме від академії.
- Пані, до вас прийшли гості, - промовив слуга, що тихо підійшов.
- Хто вони? - зацікавлено запитала чоловіка.
- Я не знаю, міледі, - а ось це вже цікаво.
- Добре, пусти їх, - дала свою згоду на спілкування з невідомими. Слуга мовчки вклонився і пішов до несподіваних гостей. Мене вже з'їдає цікавість і легке побоювання, адже мало хто це міг бути. Слуга повернувся за 5 хвилин з дуже неочікуваними новими обличчями.
- Леді Догран, дуже радий вас бачити. Вибачте за нашу раптову появу, проте, я думаю, що ви також розумієте у якій справі ми тут і не відкладність цієї справи, - я ніяк не очікувала їх побачити, тим більше тут.
- А як...? - через шок мені не вдалося продовжити своє питання.
- Ми тут таємно, немає жодної душі, що знала б, де нас шукати. Для всіх я і моя дружина зараз на гарячих джерелах, - мда, не думала, що ЦЯ розмова відбудеться так скоро.
- Ви дуже несподівано тут опинилися герцог і герцогиня Кролінг, - чоловік на ці слова усміхнувся, а жінка відповіла повноцінною милою посмішкою.
- Вибачте нас, але справа стосується нашої дочки, тому ми не могли залишити все просто так, - чемно сказала леді Кролінг.
- Цілком згоден зі своєю дружиною, від себе можу додати, що ваш імператор своєю поведінкою теж нас не тішить, так би мовити, - нарешті висловився чоловік, голос герцога став незадоволеним, але було видно, що він ще тримає себе в руках.
- Ви вже знаєте про цей інцидент, - констатувала очевидний факт, - Що ж, тоді ви знаєте, що чорні дракони розірвали всі зв'язки, крім торгових, зрозуміло, з імперією Драстейн, - повільно промовила я прийомним батькам своєї онуки.
- Тим краще для вас, - на словах жінки я сильно напружилася, відчуваючи величезні неприємності.
- Ви про що? - обережно вирішила розпитати пару.
- От і дізнаєтеся з перших рук, так би мовити, але чорних драконів це не зачепить, а також тих, хто товаришує з Аделіною, - тішить, що нічого з нами не буде, проте сказати це про імперію ніяк не можу. Дракони скільки завгодно можуть говорити, що вони та їхня імперія найсильніші, але по суті саме королівство Алькор наймогутніша держава нашого світу Алоїс.
- Сподіваюся, правлячий клан не зміниться? - завдала риторичне запитання. Пара переглянулась між собою і посміхнулися, нічого так і не сказавши, - Тоді, ходімо в мій кабінет, нам багато що доведеться з вами обговорити.
*******
Аделіна Кролінг-Догран.
- Ваше замовлення, - офіціант приніс наші напої та кекси.
- Дякую, - подякувала за нас обох чоловік, - Отже, може, познайомимося вже нормально? - завзято запитав мене Джеральд.
- Згодна, тоді ти почни першим, - повернула йому його шпильку. Він зрозуміло посміхнувся.
- Як мене звуть ти вже знаєш, та й хто і звідки теж, хммм.... Ну, люблю літати, обіймаю посаду голови безпеки у своєму клані, знаю кілька мов і захоплююсь рунами, - хах, для мене новою інформацією стало лише його захоплення рунами та любов до польотів. Мабуть, не дарма він голова безпеки.
- Добре, думаю, що офіційну частину ти про мене також знаєш, улюблена справа це алхімія, не люблю брехню, зраду і наклеп, обожнюю чай.
- Ось і познайомилися, - просто промовив чоловік.
- Так, познайомилися, - ми обоє чудово розуміли, що шкоди один одному не завдамо, але й говорити щось більше про себе ніхто не збирався. Це й засмучувало, і одночасно заспокоювало, адже давало шанс на подальший розвиток їхнього знайомства. Ми мовчки поїдали свої десерти та напої, насолоджуючись компанією та затишною атмосферою кафе.
- Що ж, дякую за все, - подякувала я своєму однолітку.
- Це тобі треба дякувати за розуміння та приємну компанію, - тепло посміхнувся Лоуренс, - Сподіваюся, ти не відмовиш мені у вечері, скажімо так, завтра? - наполегливо, дуже наполегливо.
"Аделіна, швидше закінчуй розмову з цим хлопцем", - сказав Естароса. Очевидно, він знайшов щось цікаве. Як же трохи не вчасно.
- Гаразд, тоді до зустрічі, а мені вже треба поспішати, - скоромовкою промовила своєму супутникові. Він розгублено кивнув головою.
- Добре, до швидкої зустрічі, - тільки й встиг промовити Лоуренс, як я вже зникла в натовпі. Тоді, я перейшла вже на біг, намагаючись швидше дістатися свого будинку.
"Сподіваюся, новини будуть вартими", - попередила Еста.
"У цьому ти можеш не сумніватися абсолютно", - радісно промовив чоловік. Його настрій передався і мені.
"От же ж", - з досадою сказала я в своїй голові.
- Пані Аделіно, зачекайте, будь ласка, - гукнув мене дивно знайомий голос, - Пані аааа... - та бути того не може?! Я зупинилася і обернулася в той бік, звідки долинав поклик. До мене на зустріч біг дворецький сім'ї Кролінг. Я була в шоці, адже не поспішала, що він тут робить.
- Ронане?! Що ти тут робиш? - запитала дворецького. Мені, звісно, шалено радісно стало від цієї зустрічі, але також піднімався і неспокій, адже батьки дуже рідко відсилали від себе вірного Дельвейса.
- Мене надіслали герцог і герцогиня, щоб я захищав вас, - ні, схоже, сім'я дізналася про всі події, що відбулися за час мого перебування в імперії Драстейн.
- Ох, мені, мабуть, прийшов кінець, - сумно сказала я очевидне.
- Не зовсім, пані. Однак вони просили вас бути обережними, інакше, ви негайно повернетеся додому. Також, ваші батьки прибули в цю країну, щоб зустрітися з вами, - що й потрібно було довести, батьки дуже переживають про мене і можуть до цього занепокоєння підключити і самого короля Алькора. А тоді вже можна махнути рукою на свою свободу. Їх, навіть, не хвилюватиме, що я доросла і є Першим алхіміком Дракора.
- Гаразд, тоді можеш відвести мене до них? - мені дуже хотілося побачитися з ними.
- Звичайно, пані, слідуйте за мною, - з теплотою в усмішці та голосі відповів на запитання дворецький.