Глава 5: Признання ректора.

Імператор.

- І як відбулася нарада? – звернувся до мене Касандер. Мимоволі посміхнувся.

- Пан вампір зараз дуже зайнятий і не зміг прийти.

- Мені зайнятися цим? – як добре, що підлеглі чудово все розуміють із пів слова.

- Поки що ні. Дам йому один шанс виправдатись. - самому ж цікаво, яка причина подібної відмови. - Ти все зробив, як я сказав? - переключився на важливішу тему. Мені вже не терпілося якнайшвидше опинитися біля Аделіни. Її запах зводить з розуму, змушує мене забрати і віднести його господиню до себе в замок, під надійний захист.

- Так пане. Усе вже підготовлено. - промовив у відповідь ректор. Я нарешті зміг спокійно перевести подих.

- Як щодо вбивці? - спитав його. Це питання дуже сильно мене турбує.

- Шукаємо, мій лорде, шукаємо. - те, що цього найманця ще не знайшли, ставить під сумнів професійність служби безпеки.

- Коли знайдете, не чіпайте його. Я сам хочу розібратися з ним, і він мені за все відповість. - у мені клекоче лють, яка штовхає будь-якого дракона на вбивство і не просте, а на жорстоке, криваве, сповнене болю та страждання для його видобутку.

- Мілорд, ви впевнені, що треба робити саме так? Хіба не краще у своєму вигляді спілкуватися з нею? - про кого йдеться зовсім не складно було здогадатися. У чомусь Кас має рацію, але я повинен дізнатися про дівчину все сам, при цьому не видаючи того, хто я насправді. - Вона думатиме, що я відчуваю щось до неї, а це не так, отже, через це будуть величезні проблеми. - від його останніх слів мені самому якось не по собі стало. Але вже надто пізно змінювати план на інший. Сподіваюся, що все буде гаразд.

Аделіна Кролінг.

Прокинулася я в незнайомій кімнаті. Декілька хвилин не розуміла, що взагалі відбувається, але потім у мою свідомість почали вриватися спогади про нещодавні події. Цього разу встати в мене вийшло, тільки от ледве змогла дійти до дверей. Довелося спертися об стіну, щоб відпочити. Але замість відпочинку я майже не знепритомніла, через це сповзла по поверхні вниз. М'язи болять, а рана почала кровоточити. Такого в мене ще не було, адже зазвичай такі поранення за кілька годин повністю зцілювалися. Від роздумів мене відвернули двері, які тихенько рипнули від того, що їх відчинили. До кімнати зайшов ректор.

- І куди вона поділася? - у голосі було чути його обурення моїм вчинком. Чоловік обвів очима приміщення. Помітивши мене біля стіни, попрямував у мій бік впевненим та швидким кроком. - Ось що ж ти наробила? Хіба так можна? У тебе рана небезпечна для життя, а ти? - не зрозуміла, чому тон його голосу та манера мови так різко змінилися? З твердого, трохи сухого, він став легким, ніжним, обволікаючим і теплим, ніби близької людини. Говорити я вже не могла, адже через цю ситуацію, втратила нитку розмови. Чоловік взяв мене на руки та поніс кудись. Ми спустилися на перший поверх і підійшли до дивану. - Почекай кілька хвилин, я зараз принесу сніданок. – про що це він взагалі?

- Сніданок? Хіба зараз не чотири години дня? - запитала ректора.

– Ти проспала 16 годин. - нічого собі.

- Навіщо було мене аж настільки приспати? – достатньо було б всього вісім годин для відпочинку.

- Бо тобі треба було відпочити. А приспали ми тебе лише на дві години, далі чари спали. – пояснив мені чоловік.

- Скажіть, ректоре, які чари ви на мені використали? - ось це питання мене цікавить найбільше. Адже те, що цілитель і ректор використовують чари, які легко діють на будь-якого алхіміка, дуже і дуже небезпечно, в першу чергу для мене.

- Я потім все розповім, спочатку поїмо. - від цього його голосу, мені стає ніяково. Занадто різка зміна в поведінці чоловіка. Ректор пішов на кухню, мабуть. З тієї кімнати долинали приємні запахи їжі. За кілька хвилин ректор з'явився з підносом, повним різних смаколиків. Мій живіт радісно забурчав, у передчутті сніданку. Дракон, почувши цей звук, лише посміхнувся, а моє обличчя забарвилося в червоний колір сорому і в мені прокинулось збентеження.

- Пане ректор, давайте краще я повернусь додому. - запропонувала йому оптимальний варіант вирішення проблеми, яке б задовольнило кожного. Чоловік насупився і лише на мить мені здалося, що обличчя ректора пішло брижами, набираючи рис обличчя іншої істоти.

- Навіть не думай! Поки я не дозволю тобі піти, ти не посмієш навіть рипнутись. - ну все, Касандере, як тільки я зможу нормально стояти на ногах, негайно заберусь із цього будинку. Бач ти, наказувати він мені подумав, ще б сказав звільниться заради моєї ж безпеки?! Але поки що, мабуть, краще погодиться з ним.

- Добре. Навіщо так злиться і кричати? Я просто запропонувала. - додала в голос більше жалісливих ноток, щоб притупити один із найсильніших інстинктів дракона, інстинкт «стеження». Тієї ж миті, як я закінчила свою промову, чоловік розслабився і на його обличчя повернулася добродушна усмішка. От тільки тепер їй віри зовсім ніякої немає.

Ректор пройшов з підносом до столика і розклав усі страви на нього. Потім підсунув його до мене ближче. Я спробувала сама встати, але єдине, що в мене вийшло, це тільки сісти. Касандер дивився на мою метушню, нічого не сказавши проти. Найімовірніше, щоб не видати себе. Адже цьому чоловікові напевне щось потрібне від мене.

- З початку з'їж бульйон, потім уже все інше, інакше твій шлунок не зможе прийняти їжу. - я з підозрою дивилася насамперед на лорда ректора, а потім уже і на саму тарілку з бульйоном. Він був дуже насиченого кольору, запах досить приємний і апетитний. Обережно взяла свою порцію до рук. Касандер подав мені ложку, бачивши, що я не дотягуюсь. Спробувала цей "супчик". Смачно. Який же, однак, смачний бульйончик. Я здивовано подивилася на ректора, той же лише по-доброму посміхнувся.

- І так, може, тепер ви скажете мені про те, як у вас виходило легко впливати на мене? - вимогливо запитала чоловіка, коли наситила свій організм смачно приготованим гарячим.

- Яка ж ти не терпляча? - досить спокійно сказав ректор. Щось мені не подобається його дивна поведінка. Потрібно якнайшвидше з цим розібратися.