Глава 3: День той самий. Несподівані зізнання.

Аделіна Кролінг.

У свідомість я прийшла вже в цілительському крилі. Оглянула кімнату і зрозуміла, що в кабінеті цілительки Сарени Евільгарди.

- О, вже прийшла до тями, як подивлюся. -це було ні питанням, ні констатацією факту. Просто Сарена говорить сама з собою, схоже. Я точно не знаю, адже особисто з нею знайомою до цього випадку не була.

- Тооож, я можу йти? -запитала жінку, що стоїть переді мною.

- Поки так, але хочу вас попередити ... - починається читання моралі і нотацій.

- Думаю, я знаю, що ви хочете зі мною поговорити. Але все, що ви можете сказати, мені відомо навіть більш повною мірою, ніж вам. -вимовила з легким роздратуванням, що ковзає в голосі.

- Що ж, тоді не затримую. -в подяки кивнула їй головою. -Ах, пан ректор просив сказати вам, щоб ви зайшли до нього. -мда, все-таки, від моралі мені не втекти.

- Звичайно. -тільки і змогла вимовити у відповідь. -Скільки пройшло часу? -завдала питання, що цікавить мене.

- Годину з половиною. -я в німому подиві подивилася на неї. -Тобі потрібно було відпочити, тому мені довелося застосувати сонні чари.

– Зрозуміло. -сьогодні у мене неймовірно лаконічні відповіді, аж лякає трохи.

Вже з великим спокоєм зібрала речі і перемістила до свого кабінету. Зітхнула на повні груди, попутно збираючись з думками. Адже мені належить спілкування з начальником, який має дуже поганий характер.

Коридорами я не пройшла, а практично пробігла, не звертаючи уваги на те, що по академії блукають адепти і незрозуміло дивилися на мене. Але звертати увагу на учнів не стала, тому дуже швидко дісталася пункту призначення.

Біля дверей я зупинилася, знову, в нерішучості, але швидко зібралася і постукала. Мені довелося почекати лише кілька хвилин. Адже з кабінету ректора, мало не збивши мене з ніг, вилетів професор зілляваріння, це стало зрозумілим по емблемі, вишитій на спині мантії. Я лиш провела його очима. Добре, що постукала трохи раніше, а то точно зараз була б на підлозі.

- Пане ректоре, викликали? -дуже обережно запитала чоловіка.

- Ну звичайно. -від його тону, мені чомусь захотілося піти втопитись, або вдавитись. -Проходьте, сідайте. -не сміливо пройшла в приміщення і сіла на стілець, чемно наданому мені ректором.

- Щось трапилося? – запитала чоловіка, дуже розлютованого чоловіка.

– А ви не знаєте? – ой-ой-ой, здається, бути біді.

- Якщо через те, що я знепритомніла, то нічого страшного не сталося. -упевненим голосом відповіла Касандеру.

- Та невже? -щось мені не по собі.

- Так. У всьому винен стрес та заклик сутності, не контрольований. – кінець фрази сказала вже пошепки.

– Головою думати треба було! Ось скажіть мені, чому ви не сказали про свою силу? Чому через вас і вашу дурість повинні страждати всі?!

- По-перше, я не зобов'язана говорити про рівень моїх сил і про те, яке у мене магічне звання, а по-друге, це все ваша вина, пане ректоре. -не збираюся сидіти і слухати, як у всьому роблять винною мене.

- І в чому я винен? -так він знущається з мене.

- Ви винні в тому, що в довіреній вам академії дозволяється ображати всім усіх. Я розумію, звичайно, що серед адептів подібна поведінка далеко не рідкість і слідкувати за кожним неймовірно складно, хоч і можливо, за бажання. А ось серед професорів і ось у таких ситуаціях, що відбулася і в мене сьогодні на лекції, та й у вашому кабінеті першого дня, ви можете і зобов'язані не допускати. Але цього не видно, навпаки, ректор академії сам заохочує моральні катування в її стінах. -після моєї тиради, в кабінеті утворилася гнітюча тиша.

- Ви закінчили? -запитав мене чоловік.

- Думаю, що так, поки що мені нічого більше сказати. – чесно відповіла Касандеру.

- Що ж, я вас покликав, щоб сказати щось. -знову він вирішив інтригу тримати. Ця риса дракона шалено мене дратує, бісить.

- І що ж? – кинула йому питання, хоча просто хотілося жбурнути в нього чимось важким.

– Завтра у вас вихідний. -я невіруюче подивилася на нього.

- Це не жарт? -зацьковано запитала начальника.

- Ні, не жарт. Я справді даю вам вихідний завтра. А зараз можете йти додому. – мені нічого не залишилося робити, крім як встати та піти додому. Нарешті зможу завершити всі свої справи.

Щоб не витрачати багато часу, я використовувала кристал одноразового користування телепортом. Відчуття від нього набагато гірше, ніж від звичайного. Тож у квартиру не увійшла, а ввалилася у прямому розумінні цього слова. Рухатися зовсім не могла, тому лежала на підлозі в передпокої. Моя свідомість отуманилася і крізь цей туман чую кроки, що наближаються. З усіх сил постаралася хоч на чомусь сфокусувати свій погляд, але змогла лише побачити контури чоловіка, який схилився наді мною. Далі моя свідомість поглинула пелена сну.

Вампір.

Господиня квартири з'явилася в передпокої практично непритомна. Я швидко наблизився до неї, щоб допомогти дійти до спальні, але вона спочатку знепритомніла, а потім заснула. Мені довелося віднести її самому до кімнати. Оскільки вампіри не мають цілющої магії, у мене виникли труднощі. У пошуках цілительських кристалів я обшукав абсолютно все, але жодного не виявив повним. Єдине, що від них залишилося, це порожні оболонки, в яких не залишилося і краплі магії. Це не могло не засмучувати.

- Гей, невідомий співрозмовнику, ти збираєшся допомогти своїй господині? - запитав його.

- На жаль, але пані нічим не можна допомогти. – відповів сумним голосом незнайомець.

- А може, ти просто не хочеш? - його бездіяльність мене не просто дратувала, а змушувала мою кров скипіти від люті на цього чоловіка – чи хто він там є.

- Я хочу, я дуже хочу забрати усі її страждання, але не можу. – у голосі співрозмовника чітко чулися розпач, біль та паніка. Він ніби поранений звір, якого загнали в кут, і від цього стає ще страшнішим і небезпечнішим.

– Ти можеш відповісти чому? – стомлено поставив йому запитання.