І Частина Зима 2018 1 Глава

                                        Спокійно жила, не тужила та ти влетів, мов ураган…

                                         Усе моє життя сполошив і безлад лиш залишив там…

                            Тепер не знаю: що робити, куди подітися мені?

                                         Моє табу ти вже порушив та не втечу від себе, ні...

                                                                       (Оксана Грицина)

Сніг іскрився на сонці, немов хтось розкидав самоцвіти. Морозець пощипував щоки, а повітря з кожним подихом приємно освіжало все всередині. Вона поспішала на роботу. Перший день після зимових канікул. Тоненькі підбори встрягали в сніг, тому це ще більше сповільнювало її ходу. Насилу добралася до метро, потім ще десять хвилин ходу і вона в стінах рідної школи.

Єлизавета любила школу, свій педколектив і своїх учнів, адже жила лише роботою. На наступний рік виповниться десять років, як викладає тут історію.

Швиденько забігла в учительську, привіталася з усіма колегами і зняла дублянку. Взяла журнал, одягла окуляри і якраз пролунав дзвінок, сповіщаючи про початок уроку. «Якраз встигла…», - промайнуло в голові.

Школа, де вона працює, особлива, оскільки приватна. Тут навчаються діти із заможних сімей: політиків, громадських діячів, можновладців та бізнесменів. Вимоги до вчителів відповідні - від фахових знань і до дрескоду. Щодо зарплатні, то вона врази була вищою, ніж в звичайного середньостатистичного вчителя.

Школа має трохи дивну назву –  «Світлофор», і являє собою трьохповерхову будівлю. Кожен поверх школи пофарбований у відповідний колір: перший – зелений, другий – жовтий і третій – червоний. Класи розміщуються також по поверхах: на першому поверсі навчаються старшокласники – учні дев’ятих – одинадцятих класів, на другому – розмістилися п’яті – восьмі класи, а на третьому – відповідно перші – четверті класи.

Усі учні носять спеціально визначену форму і хустки-пов’язки відповідних кольорів. Старшокласники - зелені хустки, середні класи – жовті, а першачки – червоні. Кожен клас налічує до п’ятнадцяти учнів. Набір учнів проводився не більше, ніж на два класи в рік, тому завжди були лише «А» та «Б» класи.

 У школі прийнято звертатися до учнів на «ви», така взаємна повага відігравала важливу роль у вихованні дітей ще з першого класу. Жоден учень не дозволяв собі зневажливого ставлення до дирекції та вчителів, хоча діти були «мажорами».

Окрім класів на першому поверсі, також розміщувались кабінет директора, учительська, актовий та спортивний зали. На другому - їдальня та лабораторія, а на третьому - бібліотека. Школа розміщується в парковій зоні, має свою автостоянку і обгороджена високим парканом.

По дорозі в клас Єлизавету зустріла завучка.

 - Добридень, Галино Павлівно! – привіталася.

 - Доброго дня, Єлизавето Антонівно! Галина Павлівна нагадала вчительці, що до неї прикріплена практикантка.

За планом практика триватиме вісім тижнів. Перші вісім уроків практикант має відвідувати уроки вчителя-предметника. Потім практикант сам проводитиме уроки за участю вчителя-предметника, який буде спостерігати за навчальним процесом і оцінювати його навички.

Перший урок Єлизавета мала в 10-Б, де вона є класною керівницею. Зайшла в клас і гамір миттю затих, а учні встали з-за парт.

 - Добрий день, сідайте! – усміхнулась. Поглядом пройшлася по класі та зупинилась на останній парті. На неї лукаво дивились світло-карі очі, а губи розтягнулись в зухвалій посмішці. 

 - Перепрошую, а ви хто? – запитала.

 - Я ваш практикант, – не встаючи промовив юнак.

 - Не зрозуміла… Мала ж бути дівчина? – розгубилась вона.

 - А хіба для вас це має якесь значення? – іронічно глянув на неї хлопець.

 - Ні, жодного. Підійдете до мене після уроку і уточнимо деталі.

 - Як скажете, – кивнув він.

«Оце нахаба..», - подумала вчителька, взяла крейду та почала писати назву теми на дошці.

 - Отже, ми розпочинаємо новий розділ: «Держави Азії та Латинської Америки». Тема уроку: «Японія та Китай».

Ще з початку своєї учительської кар’єри Ліза запровадила одне просте правило, якого дотримувалась до сьогоднішнього дня. Вона ніколи не проводила урок, коли учні починали галасувати. Вчителька просто замовкала і лише, коли відновлювалась ідеальна тишина, продовжувала урок. Учні знали, що на уроках Єлизавети Антонівни шуміти не можна, бо собі вийде дорожче. Вчителька завжди цікаво проводила кожен урок, розповідала маловідомі факти, але потім і розпитувала про них при опитуванні учнів.

Під час уроку Єлизавета помітила неабияку активність серед учениць. Це й не дивно, адже практикант привертав до себе їхню увагу. Високий, стрункий, сексуальний з лукавими очима та зухвалою посмішкою. По одязі та годиннику на зап’ясті видно, що явно не бідний студент, швидше навпаки. Такий собі «брутальний мачо». «І чого його понесло у вчителі?» - дивувалась Ліза. За час її педагогічного стажу у неї було багато різних студентів-практикантів, але цей чомусь викликав негативні відчуття. Чи то через прискіпливо-оцінюючий погляд, який не раз ловила на собі,чи через його розкуто-вальяжну поведінку... Його практика ще, по суті, лише розпочалася, а він вже дратує її.