Об'єднані любов'ю до лісу

Тиша, що опустилася на ліс після падіння Майстра, була іншою – глибокою, спокійною, наповненою вдячністю. Вона обволікала нас, заспокоюючи змучені душі. Максим стояв поруч, його рука міцно тримала мою. У його очах, що випромінювали м'яке зелене сяйво, я бачила не лише втому від битви, а й безмежну радість.
«Ми зробили це», — прошепотіла я, дивлячись на відновлення лісу. Дерева, які ще кілька годин тому були чорними та знівеченими, тепер на очах наливалися зеленню. На покручених гілках з'являлися нові, ніжні бруньки, а висушені струмки повільно наповнювалися водою, що дзюрчала, виблискуючи на світлі. Ліс дихав з полегшенням.
З глибин Вежі, що тепер виглядала похмурою та занедбаною, почулися кроки. Гера й Адель, повертаючись, вийшли з її похмурих надр. Вони були у своїх людських подобах, виснажені, але переможні.
«Майстер зв'язаний», — промовила Адель, її голос був тихим, але сповненим задоволення. — «Ми залишили його там. Лісники знайдуть його, коли прибудуть».
«Він більше не становить загрози», — додала Гера, дивлячись на Майстра, що сидів на землі, його обличчя було порожнім і змарнілим, як у старого пня. — «Його сила покинула його. Він тепер просто людина, загублена в лісі».
Ми втрьох, Охоронниця та її вірні Змієлюди, стояли біля поверженого ворога, а Максим, мій Покров, – поруч. Ми були єдиним цілим, об'єднані перемогою.
Ми рушили назад, до серця лісу. Кожен крок був легким, повітря стало свіжим, і, здавалося, саме лісове повітря співало від радості. Воно вітало нас, своїх захисників.
«Ліс оживає», — промовила я, вдихаючи повними грудьми. — «Він відновлюється. Це наша перемога».
«І ваша», — сказав Максим, дивлячись на Геру й Адель. — «Без вас, Олено, ми б не впоралися. Ви — справжні охоронці».
Гера, яка вже знову прийняла зміїну подобу, задоволено покрутилася. «Ми лише робили те, що повинні були. Це наше призначення. Як і твоє, Олено. І твоє, Максиме».
Адель, що сиділа на моєму плечі, легенько торкнулася моєї щоки своїм язичком. «Тепер, Олено, починається новий етап. Бути Охоронницею — це не тільки захищати від ворогів. Це розуміти ліс, слухати його, допомагати йому. Ми навчатимемо тебе. Ти станеш наймудрішою Охоронницею, яку бачив цей ліс».
Я кивнула. Я розуміла. Це був не кінець боротьби, а початок нового життя, наповненого обов'язками і глибоким зв'язком з природою. Я була готова до цього. Я була готова бути Охоронницею Лісу.
Ми повернулися до мого сховку, що тепер здавався ще більш затишним і захищеним. Сонце вже сідало, кидаючи довгі тіні. Ми сиділи біля багаття, слухаючи шепіт лісу, що засинав. Це був шепіт спокою, вдячності і нового життя.
«Тепер, коли все скінчилося…» — почав Максим, його голос був тихим. Він взяв мою руку і ніжно стиснув її. — «Що далі? Для нас?»
Я подивилася на нього, потім на Геру й Адель, що мирно спали біля вогню. У моєму серці оселився спокій.
«Ми залишимося тут», — відповіла я. — «Захищати ліс, жити з ним. Разом».
Максим посміхнувся, його очі сяяли. «Разом».
Ми знали, що виклики ще будуть. Світ людей не зміниться за один день, і завжди знайдуться ті, хто прагнутиме влади над природою. Але тепер ми були готові. Я, Охоронниця, мій Покров Максим, і мої вірні подруги-Змієлюди, Гера й Адель. Ми були єдиним цілим, об'єднані любов'ю до лісу і один до одного.
Наше життя в лісі, наповнене таємницями, магією та боротьбою, тільки починалося. І ми були готові прийняти всі його виклики, разом.