Останній танок двох сил

Кімната на вершині Темної Вежі пульсувала зловісною енергією. Майстер стояв у центрі, оточений мерехтливими рунами, а в його руках зависла чорна сфера, що висмоктувала саме життя з лісу. Повітря було настільки важким, що кожен вдих давався з зусиллям.
«Майстер», — промовив Максим, його голос, як Покров лісу, був напрочуд спокійним, але сповненим рішучості. — «Зупини це. Ти руйнуєш не тільки цей ліс, а й себе».
Майстер підняв голову, і з-під каптура на нас подивилися очі, що світилися холодним, безжальним вогнем. Це були очі, позбавлені будь-яких емоцій, тільки прагнення до влади.
«Дурні діти», — пролунав його голос, проникаючи прямо в нашу свідомість, — «Ви нічого не розумієте. Я не руйную, я перетворюю! Я створюю новий світ, де природа буде підкорена волі людини. Де я буду Богом!»
Він махнув рукою, і з чорної сфери вирвалися пасма темної енергії, що попрямували до нас. Ми з Максимом миттєво відскочили вбік. Темна енергія вдарилася об стіну, залишаючи на ній глибокий, шиплячий слід.
«Він сильніший, ніж Ерік», — прошепотіла я Максиму. — «Його сила справжня, не просто запозичена».
«Ми разом сильніші», — відповів Максим, його очі сяяли зеленим світлом. Він простягнув долоні вперед, і з його рук вирвалися пасма чистої, зеленої енергії, що були частиною сили лісу. Ця енергія зіткнулася з темрявою Майстра, і кімнату наповнило шипіння та іскри.
«Так ось хто ти насправді, Покрове», — пролунав голос Майстра, сповнений здивування, а потім — презирства. — «Останній з вашого нікчемного роду. Ти думаєш, що зможеш протистояти мені? Я накопичував цю силу століттями!»
Він кинув у Максима ще один потік темної енергії, сильніший за попередній. Але Максим був готовий. Він створив навколо себе щит із зеленої енергії, що заблокував удар. Однак, було видно, що це вимагало від нього величезних зусиль.
«Його захист міцний», — сказав Максим, його голос був напружений. — «Нам потрібно дістатися до сфери. Вона — джерело його сили».
Я кивнула. Ми повинні були діяти швидко і злагоджено. Це була битва не тільки на фізичному рівні, а й на енергетичному, на ментальному. Мої подруги, Гера та Адель, все ще билися внизу з послідовниками, відволікаючи їх. Ми були сам на сам із Майстром.
«Відволікаю!» — вигукнув Максим. Він зібрав усі свої сили і випустив на Майстра потужний потік зеленої енергії, що був схожий на вихор із листя та світла.
Майстер був змушений зосередитися на захисті. Він підняв чорну сферу, і навколо нього утворився непроникний щит з темряви. Це був мій шанс.
Я кинулася вперед, моя сокирка була міцно стиснута в руці. Моє тіло було наповнене силою лісу, і я відчувала кожен його подих, кожен його заклик до перемоги. Коли я наблизилася до Майстра, я відчула, як його темна енергія намагається проникнути в мій розум, заповнити його страхом і відчаєм. Але я була Охоронницею. І моє серце було занадто міцно пов'язане з лісом, щоб піддатися.
Я підняла сокирку, спрямовуючи в неї всю енергію, яку могла зібрати. Це був не просто удар. Це був акт волі лісу, його гнів і його захист.
«Ліс не буде твоїм!» — закричала я, і мій голос пролунав з такою силою, що, здавалося, стіни Вежі затремтіли.
Моя сокирка вдарила по щиту Майстра. Це був не звичайний удар. Це було зіткнення двох протилежних сил: чистої, живої енергії лісу, що текла в мені, проти спотвореної, мертвої енергії Майстра.
Щит затріщав. Темна енергія Майстра чинила опір, але сила лісу, що виходила від мене, була занадто великою. Я відчула, як мої жили наливаються кров'ю, але я не відступала.
З гучним тріском щит розлетівся на мільйони чорних іскор. Майстер похитнувся, його обличчя, що тепер було видно, було спотворене подивом і люттю. Він не очікував такої сили.
Чорна сфера в його руках почала пульсувати ще сильніше, намагаючись відновити захист. Але я вже була надто близько.
Максим, побачивши, що щит зруйновано, використав цей момент. Він кинувся вперед, його рука витягнулася, і він вдарив по руці Майстра, що тримала сферу. Це був швидкий, точний удар, сповнений сили Покрова.
Сфера вилетіла з рук Майстра і з гуркотом вдарилася об підлогу. З неї вирвався пронизливий, прощальний крик, схожий на тисячі голосів, що зникають. Потім вона розкололася на частини, і темний дим, що виходив з неї, миттєво розвіявся, немов ніколи й не існував.
У ту саму мить, коли сфера розбилася, я відчула, як ліс зітхає з полегшенням. Тиша, що настала, була не мертвою, а наповненою спокоєм, немов ліс нарешті заснув міцним сном після довгої хвороби. Зникла гнітюча атмосфера, повітря стало чистим і свіжим.
Майстер упав на коліна, його тіло тремтіло, а очі, що щойно палали зловісним вогнем, тепер були тьмяними та порожніми. Він був звичайним старим, його сила покинула його. Його обличчя було виснаженим, змарнілим. Без сфери, без сили лісу, яку він висмоктував, він був нічим.
Ми стояли над ним, важко дихаючи, але відчуваючи величезне полегшення. Битва закінчилася. Ліс був врятований.