Прорив крізь тіні

Битва біля підніжжя Темної Вежі була жорстокою. Послідовники Майстра, немов живі мерці, не відчували болю і безжально йшли вперед. Але ми були швидшими, хитрішими і, найголовніше, ми боролися за те, у що вірили.
Максим, мій Покров, був немов вихор. Його стріли знаходили ціль, знерухомлюючи ворогів, а ніж миготів у його руках, відбиваючи удари. Він рухався з грацією хижака, захищаючи мене і прокладаючи шлях. Його сила, сила лісу, що текла в ньому, відчувалася в кожному русі, у кожному подиху.
Гера, в її людській подобі, була втіленням зміїної смертоносності. Її чорне волосся розліталося, коли вона кружляла між ворогами, завдаючи швидких, точних ударів. Вона була немов невидима тінь, що з'являлася і зникала, залишаючи за собою лише знерухомлених ворогів. Її смарагдові очі палали, і я відчувала її лють на тих, хто намагався знищити ліс.
Адель, хоч і менша, була не менш небезпечною. Її рухи були різкими та непередбачуваними. Вона використовувала свою спритність, щоб прослизнути повз ворогів, а потім завдавала ударів, що збивали їх з ніг. Її жовті очі, немов у хижака, вивчали кожного, хто стояв на її шляху. Вона була вогнем, що спалює перешкоди.
Я, Охоронниця Лісу, відчувала, як сила лісу вливається в мене. Моя сокирка стала продовженням моєї волі. Я не просто била, я відчувала, як енергія лісу проходить крізь мене, перетворюючись на чисту силу. Кожен мій рух був відповіддю на його біль, і кожен удар був визволенням.
Майстер спостерігав за нами з вершини Вежі, його голос знову пролунав у моїй свідомості, намагаючись пробити мій захист.
«Ти борешся проти неминучого, дівчино! Цей ліс зникне, його сила буде моєю! І ти… ти можеш приєднатися до мене, стати моєю правою рукою. Твоя сила величезна, ми могли б правити світом!»
«Ніколи!» — закричала я у відповідь, і мій голос пролунав не лише у його свідомості, а й фізично, луною від скель. — «Я не буду інструментом у твоїх руках! Ліс належить собі, а не тобі!»
Ця битва була нескінченною. Ми просувалися крок за кроком, залишаючи за собою безліч непритомних тіл послідовників. Кожен з них, щойно виходив з-під впливу Майстра, падав, немов зламана лялька.
Нарешті, ми дісталися до основи Вежі. Вхід був охороняємо кількома найсильнішими та найстійкішими послідовниками, їхні тіла були більшими, а очі світилися ще яскравіше.
«Вони найсильніші», — промовив Максим, приготувавши свій ніж. — «Але ми проб'ємося!»
Гера і Адель прийняли удар на себе, відволікаючи увагу. Гера, немов тінь, зникла, а потім з'явилася за спиною одного з охоронців, завдавши точного удару. Адель, тим часом, закружляла навколо іншого, збиваючи його з ніг своїми швидкими атаками.
Поки вони тримали ворогів, Максим кинувся до дверей. Вони були масивними, висіченими з чорного каменю, і, здавалося, були зачинені магією. Він приклав до них руку, і я побачила, як його тіло затремтіло, а зелене сяйво в його очах посилилося. Він був Покровом, і його сила могла руйнувати такі бар'єри.
З гучним тріском двері почали розходитися, кришачи камінь. За ними відкрився темний, гнітючий прохід, що вів углиб Вежі.
«Ідіть! Ми прикриємо!» — прошипіла Гера, відкидаючи ще одного ворога.
Я подивилася на Максима, і ми кинулися всередину Вежі. За нами лунали звуки битви, але ми знали, що наші подруги впораються. Вони були неймовірними.
Всередині Вежа була ще більш моторошною. Стіни були зроблені з того ж чорного каменю, що й зовні, і вони пульсували темною енергією. Повітря було важким, просоченим запахом чогось старого і мертвого. Ми бігли по витих сходах, що піднімалися вгору, до серця цього жахливого місця.
З кожним кроком енергія Майстра ставала сильнішою, тиснучи на нас, намагаючись пробратися в наші думки. Але наш зв'язок, мій і Максима, був сильнішим. Ми трималися разом, наші долоні були міцно сплетені.
Нарешті, ми дісталися до вершини. Це була велика кругла кімната, освітлена мерехтливим, темним світлом. Посеред кімнати стояв Майстер. Він був оточений кругом зі стародавніх рун, що сяяли зловісним червоним кольором. У його руках був не амулет, а щось набагато більше – темна, пульсуюча сфера, яка, здавалося, висмоктувала життя з усього навколо. Це був справжній витік сили лісу.
«Ти прийшла», — промовив Майстер, його голос лунав у голові, немов грім. — «Ти принесла свою силу. Ти допоможеш мені завершити ритуал! Створіть новий світ!»
Я подивилася на нього, на темну сферу, на випалену землю за вікнами. Ця битва була не лише за ліс. Вона була за майбутнє всього світу. І ми були готові її виграти.