Пастка для мисливців

Молодий чоловік, якого кремезний назвав молодшим, рушив на захід. Його ліхтарик вирізав у темряві нервові, поспішні кола, ніби він сам боявся тіней, які створював. Я дозволила йому відійти на достатню відстань, перш ніж почала діяти. Мій план був простий, але ефективний – використати ліс проти них.
На захід від мого сховку простягалася густа ділянка старих, покручених дерев, їхні коріння випиналися над землею, створюючи природні пастки. Це місце було мені знайоме, як власна долоня. Я рухалася безшумно, мов тінь, використовуючи кожну тінь, кожен кущ, щоб приховати свій рух. Гера ковзала поруч зі мною, її тіло було напружене, готова до будь-якої несподіванки. Адель, визирнувши з-під куртки, уважно стежила за оточенням, її маленькі очі блищали в темряві.
Я обійшла молодшого з флангу, рухаючись паралельно його шляху. Його кроки були все ще обережними, але вже менш зосередженими, ніж раніше. Він напевно думав, що я ховалася або втекла. Хай думає.
За кілька хвилин я досягла невеликої улоговини, прихованої густим чагарником. Це було ідеальне місце. Я швиденько, але обережно, знайшла кілька міцних, гнучких гілок і почала їх переплітати, створюючи примітивну, але міцну петлю. Гера уважно спостерігала за моїми діями, іноді злегка шиплячи, ніби даючи поради. Адель тихенько зсунулася з моєї куртки і почала кружляти навколо улоговини, ніби розмічаючи територію.
Коли пастка була готова, я акуратно прикрила її листям та гілками, зробивши її практично невидимою в темряві. Потім я витягла з рюкзака невеликий камінь і кинула його в протилежний бік від улоговини, намагаючись імітувати звук, що міг би привернути увагу людини.
Почувся нервовий вигук молодшого: "Хто тут?" Його ліхтарик метнувся в бік звуку, і я побачила, як він обережно почав рухатися саме туди, куди мені було потрібно.
Я затамувала подих. Молодший наближався до пастки. Його кроки були швидшими, поспішнішими, він явно сподівався нарешті щось знайти. Ще кілька кроків…
Хрусь!
Почувся крик, що розірвав нічну тишу. Молодший заплутався в моїй пастці, його нога застрягла, і він звалився на землю, ліхтарик вилетів убік і розбився об камінь. Темрява знову поглинула його.
"Що за...?! Хто тут?!" – його голос був сповнений болю і паніки. Він намагався вивільнитися, але гілки тримали міцно.
Я не відповіла. Мовчки підійшла до нього. У світлі місяця я розгледіла його обличчя – молоде, перекошене страхом. Він намагався відповзти, але не міг.
"Не рухайся", – мій голос був низьким, майже шепіт, але прозвучав він так, що той застиг. Гера підняла голову, її очі заблищали в темряві, а з-під куртки визирнула Адель, її маленька голівка злегка погойдувалася.
Молодший широко розплющив очі, побачивши Геру. Його обличчя стало білим, як крейда. "Змії..." – прошепотів він. – "Ці... дивні речі..."
Я присіла навпочіпки перед ним, дозволяючи моїм подругам бути видимими. "Що ви тут робите?" – запитала я. Мій голос був спокійний, але в ньому відчувалася сталева рішучість. "І що це за "занадто багато", що я бачила?"
Він мовчав, дивлячись на Геру з сумішшю жаху і відрази.
"Говори", – прошипіла Гера, її шипіння було настільки виразним, що молодший здригнувся.
Чи розповість полонений Олені, що вони шукають, і які таємниці вона, на їхню думку, бачила?