Розділ 3

Поки ми з Русланом шли до мого дому, встигли так багато обговорити, я зрозуміла що кожен з хлопців має свою історію в цій компанії. вони стоять друг за друга горою з п'ятого класу, як тільки їх об'єднали. Спочатку вони не сподобались один одному, ну тут і не дивно, як я зрозуміла за пару годин спілкування, вони всі з сильними характерами. Ті хто попадає в цю компанію, автоматично отримує захист та підтримку, а дівчата взагалі тут під заступництвом, та ніхто не має права їх чіпляти. Звісно є такі хто не був в їх класі чи взагалі в школі, як, наприклад Біс (Бісів Єгор), він приїжджає з Америки кожне літо до брата батька (з ним я також мала познайомитись). Хоча Руслан попередив мене, щоб я на нього не ображалась відразу, бо його прізвисько дуже сходитися з його характером. 

- Все прийшли, заходимо, бо батьки скоро вже будуть набирати мене, вони, дякувати Богу, пунктуальні в цих питаннях.

- Та не хвилюйся ти, все буде добре. Трохи самостійності ще нікому не завадили. 

- Я ж не за це переймаюсь, просто не подобається обманювати.

- Так ти в нас чесна ?

- Ну та, а ти мав сумнів ?

- Ну я ж ще не знаю тебе, но маю надію на це, та і звик довіряти.

- Ось і домовилися, а мені все одно трохи моторошно.

Ми зайшли до квартири, я сховала Руслана в батьківській кімнаті, ще й каву встигла йому зробити. Сервіс на вищому рівні, хоч би мені це потім не відгукнулося. Поки я скинула худі та накинула халат, розпустила волосся, вже чую сигнал телефону, все ну з Богом.

- Привіт Мала.

- Мамо, Тато ви аж сяєте.

- Та ну, теж скажеш. Як твій перший день на волі ? Тато прижмурившись подивився, на мене, а я умовляла себе не хвилюватись та не видати себе, бо буде біда.

- Так все чудово, я нещодавно повернулась, маю намір попити чаю і буду вкладатись.. Бо ви ж знаєте, що я сьогодні рання пташка. І так їм широко розтягнула посмішку, що думала рота порву.

- Так моська, ти нас сьогодні з мамою здивувала. та не тільки твоїми здібностями куховарити та рано вставати, але і твоїм виступом з ложкою. Та почали знов реготати, ех мої батьки не змінюються. їсти не давай, дай підколоти.  

- Ну все, досить Вам вже. Не буду для вас більше готувати !

Тут мама зиркнула на тата зляканими очима, а потім швидко - швидко стала промовляти.

- Лізунь доню, ну за що, ми ж нічого, як це не куховари, а нащо ми тебе народжували та ? І знов вони з татом стали реготати. 

- Мама! і ти туди ж. Все на добраніч, мене перевірили, поглузували, а тепер можете з виповненим боргом йти гуляти. Вам же не обов'язково сидіти в номері. А завтра розкажете мені, як це гуляти нічним містом.

- Ну добре, спи мала,  до завтра. Цілуємо тебе. І відключились.

Тут моська Руслана висовується з кімнати та змовницьким голосом промовляє - Ну що місія компліктед їдемо ? 

- Ні, давай хвилин 20-30 почекаємо.Є у мене одна підозра, ти можеш поки виходить з укриття.

- Ну давай, а ти мені розповіси про яку ложку казали батьки, судячи з розмови вони у тебе круті.

- По перше ні, нікому і ніколи не розповім, а по друге так мої батьки круті, хоч і трохи перегинають із контролем.

І поки  я мила чашку з під кави, та прибирала все на кухні, мій телефон знов відгукнувся. Мій переможний погляд Руслану в очі та швидке переміщення до своєї кімнати вписалися в лічені секунди.

Встигла навіть увімкнути нічник і трохи привівши дихання до ладу, я прийняла дзвінок. Трохи позіхаючи, здивовано подивилась на батьків.

- Ви щось забули ? Я вже майже сплю, що трапилось.

Батьки подивились один на одного, та хіхікнувши сказали.

-Ні, ні мала. Просто хотіли побажати солодких снів, перевір чи зачинила двері та лягай. До завтра.

- До завтра, і відключилась.

Так перша частина виконана, а тепер до цікавого, повернула худі, заплела хвіст. І вийшла з кімнати.

- А з розпущеним волоссям, тобі набагато краще і підморгнув.мені Руслан.

Трохи ніяково навіть стало, дякувати батьку я була смуглява, бо була б же червонощока.

- Дякую, так все ходімо, ти обіцяв мені цікавий вечір. Наче він не помітив мою реакцію, трохи не звично чути компліменти від хлопця, наші однолітки тільки підколювати можуть. 

- Ну, якщо обіцяв, значить так і буде.

І знов пішли в сторону компанії за дім, коли ми підходили до хлопців (здається їх стало ще більше, та дівчата з'явились) почули голосний регіт, вони зробили умовне коло та щось кричали. Коли ми підійшли до міста, то побачили картину, яка ще надовго залишиться в моїй пам'яті. Четверо хлопців один на одному (виходило дві команди) спарингували. Хлопці які були зверху билися надувними палками, оголені до штанів. Перша компані Нік та Сонік, а друга Морква та хтось мені не знайомий. Із-за темряви я не могла добре його роздивитись, але з впевненістю Вам кажу, його фігура сталева... 

Цікаво хто він...

Поки я невідривно спостерігала за цим Аполлоном, зловила себе на думці, що мені тут подобається. Подобається та дика енергія яким наділене це місто, кожний закуток грає яскравими барвами, сміхом та життям. Дивно, раніше мені ніколи не випадало змоги побувати в таких містах в ночі, можливо це магія місяця ? Чи щось ще. Хтось почав клацати пальцями. я прокліпала очима та сконцентрувала увагу на пальцях, а потім і на  Руслані. 

- Я щось пропустила, пробач замислилась.

-Я вже подумав, що почав тебе губити.

- Та ні, скажеш таке. Та штовхаю його в плече.

Ми з Русланом кепкували один з одного, шуткували,  він такий цікавий та смішний, що це трохи не сходиться з його зовнішністю. Він може заволодіти увагою повністю, що вже і не бачиш нікого окрім нього. Завдяки цьому я і не помітила, що до нас підійшов Аполлон, він зацікавлено/оцінюючи дивився на мене, так без прикриття та сорому, просто дикість якась. Ще ніхто не вимушував покритись моє тіло сирітками лише поглядом.

Рус перестав кепкувати прокашлявся, та вже більш серйозним тоном представив мене Єгору, як опинилось це був той самий Біс, та хто б мав сумнів. Він точно сходиться зі своїм Ніком.