Розділ 1

Травень в цьому році надзвичайно ласкавий та наповненим фарбами, прохолодні дні залишились позаду, а зараз наче все пробуджується і таке все зелене і гарне. Обожнюю цю пору року і це не тільки тому, що школа залишається позаду і наступають часи повної свободи, хоча кому я розказую.

Вже пройшла десь неділя як ми перебрались з батьками в новий район, сказати що тут погано, то ні, яскраві зеленю дерева ховають зручні сквери, є де погуляти молоді, від усюди лунає молодіжна музика, якби я тут народилась, мабуть, не схотіла б від сюди їхати, але я ж не від сюди. І мені здається це місце трохи не для мене, серце міста трохи мене лякало... Ні я не з боязких звісно, але чомусь мені було досить важко тут знаходитися.

Мені 14 років, як каже мама,  я тільки но набуваю свою красу. моє чорняве волосся і голубі очі, як на мене, єдине що в мені гарне., хоча дивлячись на себе в дзеркало я не можу сказати, що я не гарна ні, просто мені здається що в мені мало жіночності, немаленького зросту без особливих форм які подобаються, ну ви знаєте кому. Але це і не важливо я особо не замислююся не тему хлопців, так в мене були симпатії, но це все не те. Моя подруга та водночас двоюрідна сестра Поліна, жила не по далеку з нами й була моєю найліпшою подругою, от за неї можна було точно сказати, що вона гарнюня, як лялечка барбі, все при ній. Ми були як Ін і Янь, вона світла сторону ну, а я з моїм досить не солодким характером темна. І як я без неї буду. Так ми весь час на телефоні, але ж в мене немає можливості гуляти з нею, та віч-на-віч ділитись дівчачими секретами це зовсім інше.

Як і всю неділю я виходила подихати свіжим повітрям, в мої 14 батьки мені дозволили гуляти аж до десятої, хоча вся молодіж тільки збиралась у цей час. А я вимушена була сидіти на підвіконні, слухати музику та дивитись як тече життя, але не моє. 

Слухаючи музику, сьогодні це був Queen, я не замітила як зайшла за будинок і присіла біля садка, там були зручні лавочки, таке враження що це місто просто кипіло від енергії, Я заплющила очі й підставила лице промінням світла, моя смуглява шкіра наче купалась в них. Не знаю скільки минуло часу, але моє сонечко наче кудись ділось.

Я відчинила очі й побачила хлопця, який щось промовляв, але із за гучної музики в навушниках я бачила як в нього тільки відчиняється рот. Потішна картина мене вимусила усміхнутися. Я зняла один навушник і нарешті почала чути його. Він був заввишки за мене, та виглядав доросліше, років 17-18, мабуть, білявий, блакитноокий, з приємним тембром голосу я завжди обходила таких боком, бо знала такий сорт хлопців, нічого путнього біля них не чекай.

- Привіт манюне, як ти опинилась в наших володіннях. Я тобі вже мінути три питаюсь , дозватись, але твій Queen, наче гучніший за мене. І підморгнув мені.

- Привіт, ну почнемо з того що я не манюня (дозволяю так себе називати тільки батькам), і я тебе дійсно не чула. А як вийшло так, що це твої володіння? Наче тут не написано нічого про власність.

- Ууу мала, а в тебе є кігтики, ти не будь злюкою. Тут зависає наша компанія, і всі хто знає, а повір місцеві всі знають, не сунуть сюди носа. Але тебе я не бачив раніше. Мене звати Руслан. Він присів навпроти.

- Ліза і пробач я не місцева і не знала, що у Вас тут розписані лавочки по компаніях, ну ти ж не проти якщо я тут ще посиджу ? блиснула своїми очима й з іронією посміхнулась.

- Ліза, наче прокатував моє ім'я на язику. Приємно мала, звісно сиди, в нашій компанії майже всі хлопці, та мало дівчат.  Я не думаю, що вони будуть проти того що ти тут посидиш. 

- Ну дякую сердечно Руслане, і вставила в вухо свій навушник. Заплющила очі, та продовжила приймати сонячні ванни. Но не на довго. - Що знов Руслане ? 

- Ну якось не дуже ввічливо, я тут до тебе з дружньою посмішкою, а ти знов у свої навушники.

- Руслане, мені дужжже приємно, але я хотіла побути на самоті та послухати музику, ти не міг би не звертати на мене свою увагу? 

- Мала, на жаль я вже це зробив. Давай краще побазікаємо. Бо хлопці затримуються, а мені сумно. Ти давно приїхала ? 

- Бачу у мене немає шансів послухати музику, то й ладно. Вставила навушники в блок зарядки , та подивилась на Руслана. - Ні я десь неділю тут.

- Хм, значить новенька, цікаво...

- Ну таке собі насправді, кривою усмішкою відповіла я.

Руслан виявився дуже відкритою людиною, йому було дійсно 17 і вони з друзями які тусили в цьому місті майже всі були з одного класу. Я і не помітила як, проминув час за базіканням з цим парубком. Він цікавився всім, звідки я, чи знаю когось тут. Таке враження, що я зустріла чоловічу копію Поліни. Навіть сором трохи взяв, що я так зустріла його. Ну нічого, я думаю в нашому спілкуванні  не з'явилось напруги, адже я її зовсім не відчула.

Подивилась на часи й ойкнула.

- Чорт, батьки мене вб'ють якщо я затримаюсь

- Що таке мала? 

- В тому то і біда, що для батьків я мала і маю бути в десять вдома.

- Ого як суворо, ти наче не схожа на паї дівчинку.

- Руслане, для батьків я така. Мило посміхнулась і почала збиратись.

- Ліз, а дай но мені свій номер. І приходь завтра до нас, я познайомлю тебе з хлопцями та дівчатками. Мені здається ти віллєшся в наш колектив. Ти звісно ще мала, але мені до душі з тобою базікати.

Я мило посміхнулась, дала свій номер і побігала додому.

- До зустрічі кинув мені в спину Руслан.

Я підняла руку в гору та відсалютувала йому. Здається я таки не буду нудьгувати. З широкою посмішкою побігла додому, чудово що це зовсім близько до мене і за  пару хвилин я була вже під під'їздом.

Пікнув телефон і я побачила сповіщенні від незнайомого мені номеру.

"Мала це Руслан, збережи номер. І до завтра".

Ну що ж, забираю свої слова, нудьгувати тут я не буду.

Коли я заходила до квартири, то почула розмову батьків.

- Мила, мені треба завтра поїхати у відрядження десь на місяць. І я не як не можу змінити дати, тому давай поїдеш зі мною і малу візьмемо ?