Моє небо в твоїх шрамах

Пролог

Герої цієї історії ходять по самому краю — як у почуттях, так і в житті.

Усі екстремальні сцени є частиною художньої вигадки. Будь ласка, не намагайтеся повторювати описані трюки в реальному житті.

Краще пірнайте з головою в їхні емоції — це набагато безпечніше, хоч і не менш гаряче.

Приємного читання!

 

 

Лорелея завжди пам’ятала їхні спільні вихідні за містом. Запах палених сірників, солодкий смак гарячого какао й вогку прохолоду річкового берега. Це було все, що в неї залишилося. Світлий, але надто крихкий спогад із дитинства, який вона ховала на самому дні серця.

У перший день їхнього маленького походу вони сиділи поруч і будували крихітне затишне містечко із сірників.

— Терпіння, пташко, — лунав у пам’яті його м’який, глибокий голос.

Батько обережно ставив ще один дерев'яний прутик на крихітний дах. Він усміхався, грів змерзлі долоні об металеве горнятко й захоплено розповідав їй дивовижні історії про незвідані куточки світу.

— Якщо поспішиш — усе розвалиться. Щоб збудувати щось справжнє, потрібен час, — казав він.

Вона тоді лише сміялася, зачаровано вбираючи кожне слово, і завмирала, аби випадково не дихнути на їхній спільний витвір.

А наступного ранку вони сиділи над водою з вудками. Рибалка з батька був, відверто кажучи, ніякий, але коли поплавок раптом пірнув під воду й вони вдвох, плутаючись у волосіні, витягли на берег крихітного дзеркального коропа, їхньому щастю не було меж. Батько підхопив її на руки й закружляв під теплим ранковим сонцем, а їй здавалося, що це триватиме вічно.

Але він не втримав свого слова. Чоловік, який учив її будувати міцні стіни, сам зруйнував їхній світ.

Лорелея навіть не пам’ятала того дня, коли він пішов. Із дитячої пам’яті зник сам момент прощання, залишивши після себе лише дзвінку, нестерпну тишу. Відтоді вона зненавиділа чоловіків, які просто йшли. Тих, хто залишав по собі відчинені двері та випалену порожнечу всередині. З роками ця порожнеча перетворилася на байдужість — глуху, крижану броню, яка відштовхувала будь-кого.

А потім у її життя увірвався вітчим.

Він не приніс із собою тепла. Натомість разом із ним у дім прийшли ревнощі, постійні докори та болісне відчуття власної непотрібності. Тоді її байдужість перетворилася на отруйну ненависть. Лорелея навчилася ховатися від цього світу, зводити навколо себе невидимі замки, куди не міг пробитися жоден промінь світла. Вона звикла приховувати навіть те, що боліло найбільше.

Поки не знайшла його.

Звичайний, трохи пожовклий від часу лист, випадково знайдений серед старих речей, вщент розбив її ретельно збудовані стіни. Кілька рядків, написаних знайомим почерком, змусили засумніватися в усьому, у що вона вірила стільки років.

Він не просто пішов.

І тепер Лорелея зрозуміла: вона мусить його віднайти. Хоч би чого це їй коштувало, вона хотіла поставити батькові те єдине запитання, яке розривало її душу всі ці роки.

Вона ще не знала, куди заведуть її пошуки, скільки перешкод постане на шляху й чи вдасться колись почути омріяну відповідь. Але розуміла одне: більше не можна дозволяти чужим рішенням керувати власним життям.

Їй потрібно було вирватися з дому вітчима, стати незалежною та заробити гроші, без яких шлях до правди міг виявитися нескінченним.

І навіть якщо доля знову зачинить перед нею всі двері, Лорелея не збиралася здаватися.


***

Любі читачі! ❤️

Вітаю вас у своїй новій історії — «Моє небо в твоїх шрамах»! ✨

Попереду на нас чекає багато емоцій, непростих рішень, небезпечних пригод і почуттів, які змінять життя героїв.

Для мене зараз дуже важлива ваша підтримка, адже ми лише починаємо цю подорож. Буду щиро вдячна, якщо додасте книгу до бібліотеки, поставите зірочку та поділитеся своїми враженнями в коментарях. ❤️

Дякую, що ви зі мною!

Обіймаю, І. К. ❤️




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше