Глава 12

Я вже бачила його з вікна. Але ось воно переді мною: синє, глибоке, неосяжне. Я стою хвилин з десять і просто любуюсь, змочую ноги та відчуваю збудження і дикий захват. Я тут, нарешті.

Не заважають навіть засмаглі кралі зі своїми пузанями, на березі. Тут контингент такий, всі мають власні маєтки, відгодовані пачки та худорлявих дівчат, в яких кар'єра моделі не склалася, а жити красиво хочеться. Та до місцевого колорити, додались перепечені чоловік з жінкою, які продають кукурудзу та пахлаву. Наше узбережжя має свій шарм, це вам не олінклюзів в Туреччині.

Я нарешті зайшла в воду, бо спиною відчувала палкий погляд Дмитра. Дарма одягла цей купальник, хотіла бути гарною, при першій зустрічі. Та мабуть, він занадто відвертий. За те який яскравий, жовтий, ніби сонечко. Хвилі віднесли мої думки як найдалі, я відчувала спокій і захват одночасно, в моєму тілі було стільки ендорфіну що, мабуть, за життя не назбирається, як зараз. Я зайшла по пояс і впала у велич світових вод. Пливла і не бачила нікого навколо, просто хотіла відчувати його. Коли кажуть, що одяг зайвий між двома людьми, то між нами з морем було те саме. Але я не на нудистському пляжі. Коли відчула значну втому, нарешті попливла до берега, де побачила свого хлопця. Мені здавалось, що він йшов за мною у воду, але зараз був абсолютно сухий.

–Чому не купаєшся?

–Я вже встиг поплавати та повернутись, посохнути. Це ти в нас олімпійська чемпіонка.– примружував очі від сонця, споглядаючи на мене.– Де ти так навчилася плавати?

Я згадала першу поїздку до озера, що поруч нашого міста. Це було після восьмого класу, ми компанією сіли на автобус, що проїжджав поруч. Потім ще тягли важкі речі, адже брали з собою їжу, покривала і навіть магнітофон. Мене не кликали туди, взяла з собою Аня, бо тоді вона вже була авторитетом серед дівчат. Купальнику в мене не було, купити тоді теж не мала змоги, я вирішила не купатись. Всі побігли до ставка, а ми з Діаною, ще одною однокласницею розкладали покривала і нарізали овочі. Вона була в тому самому положенні, що і я. Окуляри, стара пошарпана форма, яка дісталася від сестри. Хто її тоді покликав, я не знаю. Але зараз Діана навчається в Англії на королівській стипендії в Оксфорді та сама може висміяти тих двієчників, які знущались з неї. Ми інколи листуємось і вона розповідає, як їй живеться. Так от, коли усі приготування були завершені, повернулися хлопці й розпалили багаття, ми смажили сосиски. Ближче до вечора, коли всі були веселі та наїдені, до мене підійшов хлопець з паралельного класу, Кирило, він подобався мені. Мав сіро-блакитні очі, хоча другий колір переважав і темне, майже чорне волосся. Навряд чи він знав про моє захоплення ним, про це не знала навіть Аня. Хлопець покликав мене з ним, ми обійшли озеро, було якось ніяково. Потім я побачила маленький човник, він запропонував поплавати. Я наївна, погодилась, а дарма. Коли ми допливли до середини озера, Кирило посміхнувся мені, а тоді одним рухом скинув у воду. Від страху я почала борсатись у воді, через гул води та своє плескання, я чула сміх і крики з берега. Думала що потону, відчувала біль у тілі, а потім ніби друге дихання. Я згадала як у фільмах плавають і вирішила спробувати, на диво у мене почало виходити. Десь на пів шляху, до мене допливла Аня. Я вже впевнено трималася, тому бачила її заплакані очі. Ми дібрались до берега, де подруга огорнула мене чиїмось рушником. Крізь пелену, чула її голос, вона кричала, що всі вони придурки і я, взагалі то, не вмію плавати. Та Кирило не вибачився, сказав, що тепер навчилася. Це такий метод, як з кошеням.

–Ау, ти ще зі мною?– голос Діми розвіяв неприємні спогади.

–За виїздом з міста, є озеро, знаєш?

–Так, звичайно! Ми часто там відпочиваємо з друзями. Гарна місцина...– і хлопець заглибився у свої розповідь.

Я не слухала його, досі відчувала огиду від того «відпочинку». Я ще довго ні з ким не ходила гуляти, з жодною компанією, куди кликала мене Аня.

До нас приєдналися Зоряна з Тарасом. Обидва виглядали злими.

–Щось трапилось?– не знаю, навіщо я питаю, це їхня справа.

–Цей придурок...– розмахувала руками білявка.

–Це я ще придурок, ти просто жартів не розумієш.– перебив її хлопець.

–Жарти інколи бувають болючі.– випалила я і пожалкувала, на мене дивилися три пари очей, в кожного були свої емоції на обличчі. Дмитро дивився з підозрою, Зоряна з підтримкою, а Тарас...а його погляду я не розуміла, ніби сердиться, а ніби й усвідомлює.

–Ходімо купатись!– заявив мій хлопець.

Так із води я не вилазила цілий день, навіть обідати не пішла, купила кукурудзу і пиріжок в торговців.

На вечір вирішила повернутись додому. Якраз вчасно, бо всі вже збирались на культурну програму в сусіднє село. Я піднялась в нашу кімнату і почала збиратись. Білу сукню вирішила залишити коли більшу засмагну. Знайшла ще одне легеньке платтячко в червоні маки, білі босоніжки через пальчик. Навіть вирішила нанести легкий макіяж: стрілочки(які я малюю досить вдало, хоча рідко), підфарбувала вії та довершила червоною помадою.

–Ти дуже гарна!– за спини почула голос Дмитра.– Я боюсь, що тебе вкрадуть у мене.
 

У відповідь лише посміхнулася. Не відчуваю себе його і якби тут був Матвій...я не знаю що було б. Ці думки з'їдають мене зсередини, не знаю що робити. Дмитро ледь не ідеальний хлопець, можливо десь неуважний, проте жодного разу не образив мене. І схоже інші теж такої думки про нього. А ще з голови не йде сьогоднішня розмова з Вірою. Вона здивована тим, що я з Дмитром, бо я дуже яскрава дівчина. Не розумію, що вона під цим мала на увазі, але навіть зі сторони видно, що ми не пара...