12.4. 

Цей вибух пристрасті був наче очищення вогнем. Ми не кохалися — ми воювали, ми доводили один одному право на існування, право на біль і на це спільне життя, яке зараз пульсувало між нами. Я ненавиділа себе за те, як моє тіло зрадницьки відгукується на його дотики, як воно пам'ятає кожну лінію його рук. У цьому шаленстві не було ніжності, лише дике, первісне бажання повернути собі те, що належало мені по праву першої любові. 

Я хотіла розчинитися в ньому й одночасно знищити його за все те, що він змусив мене пережити. 

Це зовсім не було схожим на кохання, як про нього пишуть у книжках чи показують у романтичних фільмах. Це була стихія, яка раптом вирвалася на волю. Шалений тваринний секс, де кожне зітхання було як зізнання, а кожен рух — як спроба повернути втрачене за ці роки. 

Я відчувала його силу, його каяття, його дике бажання володіти мною і цією правдою одночасно. Його губи обпікали мою шкіру, залишаючи сліди, які не зітруться до ранку. Ми котилися в цю прірву, забувши про контракти, Горового, Максима і весь світ навколо.

Коли все закінчилося, у номері запала тиша. Матвій лежав, важко дихаючи, і його рука владним жестом спокою лягла мені на стегно, малюючи на ньому якісь лоскітні візерунки. Він заплющив очі, і я бачила, як на його обличчі з’являється та сама дурна щаслива посмішка чоловіка, який повірив, що він повернувся додому. Що тепер усе буде по-іншому. Що ми тепер — сім'я. 

Але я повинна все це закінчити. Тут і зараз. Зрештою, в мене є Максим, з яким ми завтра домовились повечеряти у цьому самому готелі. Знаю, що він уже купив обручку, бо довго вивідував розмір мого безіменного пальця на правій руці, й запропонує стати його дружиною. І я цього разу не відмовлюся, бо скільки можна все тягнути на своїх плечах… 

Тож повільно підводжуся, спостерігаючи за цією блаженною посмішкою того, кого колись кохала більше за своє життя. Тіло відгукується приємним болем, але розум був крижаним. Починаю мовчки одягатися… 

Дивлюся на Матвія — розслабленого, впевненого у своїй маленькій перемозі — і відчуваю, як усередині мене зачиняються останні двері. Він думає, що цей вечір щось реально змінив між нами, але він помиляється. Цей вечір просто став тим фінальним акордом, про який я завжди мріяла, останнім внеском у старий борг. 

Бо я більше ніколи не дозволю йому знову стати центром мого всесвіту. У мене є Гнат, у мене є бізнес, і у мене є Максим, який пропонує мені не шторм, а тиху гавань. Я вже вирішила, що обираю тишу й спокій. Навіть якщо моє серце досі б'ється в ритмі того шаленства, що щойно відбулося на цьому ліжку. 

— Тіно? — він піднімається на лікті, здивовано спостерігаючи за мною. — Ти куди?

Мовчки застібаю блискавку на сукні, а потім перед дзеркалом привожу в порядок волосся й повільно підходжу до ліжка, тільки щоб подивитися на свого колишнього однокласника зверху вниз.

— Все, Матвію. Ти тепер знаєш мою найголовнішу таємницю. Ти знаєш про сина. Контракт ми підпишемо завтра вранці в офісі.

— Але... — він розгублено проводить рукою по волоссю. — Це ж... ми ж щойно...

— Те, що сталося тут, — це просто старі борги, Матвію, — беру в руки свою сумочку. — Ми з тобою просто закрили рахунки. Тепер ми ділові партнери й батьки однієї дитини. Але це не означає, що ми — це “ми”.

Все, я це сказала, тепер можна йти, тож більше не озираючись, підходжу до дверей. 

— Я поїхала додому. До сина. А ти... відпочивай. Завтра буде важкий день.

Поки він розгублено дивиться на мене, навіть не намагаючись прикритися, виходжу з номера й щільно зачиняю двері з того боку. Серце калатає десь у горлі, але я твердо знаю: це був єдиний спосіб врятувати себе. Я дала йому правду, я дала йому себе, але я не збираюся віддавати йому свою свободу так просто. Тільки не цього разу…