Глава 10. Тіна. Стратегія її “Дива”... (10.1)

Тихий нічний Тернопіль за вікном моєї автівки здавався мені наче вимитим дощем, хоч надворі було сухо вже кілька тижнів, і про дощ залишалося хіба що мріяти. Я повільно їхала до свого ЖК, відчуваючи, як у скронях починає гупати молоточками втома, приправлена адреналіном після сімейної вечері. 

Моя квартира звично зустріла мене тим самим тихим затишком, про який я думала ще вдень, але зараз ніщо не тиснуло на мізки. Навпаки, цей спокій, який хтось міг би назвати пусткою, саме зараз давав мені простір для маневру. А він, цей простір, був мені життєво необхідний.

Падаю на диван, навіть не знімаючи джинсів. У голові — справжнісінька каша. Ні, а що я хотіла після такого насиченого подіями дня?!

— Русалок він ловити зібрався, — тихо бурчу сама до себе, згадуючи хитрий погляд Гната, який давно спланував свої літні канікули. — Один русалок ловить, другий лохину садить, третій контракти підсовує... А мати має все це розгрібати. От і що мені з усім цим робити тепер?

Відчуваю легкий укол обурення. Оце “а я б у Київ поїхав!”, почуте від сина, досі відгукувалося десь під ребрами. Ну, Гнат… Ну, молодець! Теж мені, дорослий знайшовся! Вирішив він. 

Хоча... десь глибоко всередині все одно розумію, що він просто озвучив те, що я сама боялася вимовити вголос. Його тягнуло до масштабів, до більших можливостей, за якими відкриваються кращі перспективи, і це було моє виховання, моя кров.

Заплющую очі, намагаючись розкласти вечір на атоми. Ну, чи на молекули, не суть важливо. Обличчя претендентів на моє майбутнє випливають з темряви, як кадри з поганого трилера.

Першим очікувано з’являється Ковальчук. Ну звісно, хто б у цьому сумнівався… Цей навіть не приховував, що бачить у мені лише гарний додаток до своїх полів. Такий собі “аксесуар для статусу”. Він переконаний, що я стану його кишеньковою кав’ярнею, буду посміхатися його гостям, поки він висмоктуватиме з мого “Дива” всю енергію своїми схемами. 

Батько обіцяв перетерти з ним, і слава богу. Він у свої п’ятдесят з гаком тримає готельну мережу у двох областях не завдяки ввічливим посмішкам. Тож я впевнена, батько знайде потрібні слова, щоб пояснити “хазяїну” області, що купайлівська порода покірністю нколи не відзначалася. Зрештою, я й сама б йому не віддала свою мережу. Нехай з нуля зробить, раз такий грамотний… 

Другим спав на думку Воронецький. О, цей “геній маркетингу”! Стартапер з порожніми очима, якщо не помічати, що в них тільки долари стрибають. Він би розрізав мій бренд на шматки, упакував у дешевий пластик і, попередньо вичавивши всеЮ що зміг би, продав би через два роки як “успішний кейс”. Це відчувається зразу. Недаремно ж мені після розмови з ним хотілося помити руки з милом.

Потім вигулькнув Максим, з яким я знайома вже не один рік. Його дружина, яку він привіз з міста, не витримала статусу дружини фермера й попросту втекла в столицю, а за якийсь час, він якось розповідав, взагалі поїхала за кордон. 

Мій надійний, теплий Максим. Лохина, борошно, стабільність. Його пропозиція була як зручні старі капці — у них комфортно й тепло, але пробігти марафон неможливо. Я на мить уявила себе дружиною фермера. Ранок, кава, розмови про врожай... Ох, Тіно, так ти швидко втратиш здоровий глузд. Ну, або втечеш, хіба що тільки не за кордон, бо любиш свій рідний край.