8.3.

Слова сина вдарили по мені найболючіше. Мій син, моя кров, не боявся викликів. Він бачив можливості там, де я бачила лише привидів минулого. А я… я боялася не Києва як міста. Я боялася чоловіка, який приніс цей контракт. Боялася, що його запах липи знову стане для мене киснем, без якого я не зможу дихати.

— Ігнате, Київ — це не лише курси, — м'яко зауважив Максим, але в його голосі прослизнули нотки ревнощів, яких він не зміг приховати. — Це інший ритм. Там у мами не буде часу на наші спільні вихідні.

Вислухавши всіх, обіцяю подумати, ще раз порадитися з юристкою, і вже тоді ухвалювати якесь рішення. Бо так буде правильно. 

— Ма, але ж ти своє рішення не будеш ухвалювати без мене? — перепитує мій не по роках розумний син. — Ну, вірніше, не врахувавши й моєї думки? 

Куди подітися? Обіцяю врахувати… 

…Вечеря добігла кінця. Максим підвівся першим, відчуваючи, що рідним треба побути наодинці й поговорити про все без чужих вух. 

— Засидівся я. Тіно… Гнате, дякую за компанію. Тимофію Олександровичу, допоможете з тими ящиками? Треба їх таки занести в погріб, щоб не пересохли за ніч, бо завтра сонце обіцяють палюче, то й ніч зараз виснажлива.

Вони втрьох, бо Гнат теж побіг слідом, вийшли надвір. Максим поводився як свій, як надійна опора, на яку можна спертися, ні про що не думаючи. Я бачила у вікно веранди, як вони з батьком спокійно розмовляють біля машини. Максим попрощався зі мною ще в залі, міцно стиснувши мою руку й натякнувши на “нормальну вечерю в ресторані наступного тижня”, де ми нарешті зможемо “поговорити про нас, а не про кав'ярні”.

Поки Матвій, якого так ніхто й не помітив, затаївши дихання в тіні своєї автівки, спостерігав за цим ідилічним розвантаженням саджанців зі свого імпровізованого сховку під парканом, у будинку все йшло своїм чередом. 

— Харитю, — мама підійшла до мене, коли я збирала свою сумочку. — Залишай Гнатика в нас на ніч. Батько вже обіцяв йому ті кляті вудки показати. Йому тут на свіжому повітрі буде краще. А завтра приїжджай вранці, без жодних чоловіків — ні Максима, ні Матвія. Сядемо на терасі й обговоримо все по-жіночому. Тобі треба просто видихнути, доню. Ти щось дуже знервована… 

Я обняла її, відчуваючи, як зникають останні сили. 

— Добре, мам. Я поїду, бо голова реально розколюється. Гнат хай лишається хоч і надовше, однаково сам сидить вдома, мені зовсім ніколи… Тим більше, що він спакував цілу сумку своїх речей. 

Цьомкнувши матір у щоку, виходжу через чорний хід, яким ми завжди користувалися, щоб не обходити весь будинок. Моя машина була припаркована з іншого боку обійстя — там був вихід на паралельну вулицю, де не було такого інтенсивного руху. Я не бачила Матвія, який стояв за рогом основної брами, засліплений власною підозрілістю. Про те, що він там був, я дізнаюся пізніше, а зараз я просто сіла в авто і поїхала до себе в ЖК, мріючи лише про відпочинок у повній тиші.

Тим часом Матвій побачив, як Максим, попрощавшись з батьком Харитини, сів у свого чорного монстра й нарешті поїхав геть. Побачив, як Тимофій Олександрович, задоволено потираючи руки, зачинив ворота і повернувся в дім. І він вирішив: зараз. Досить ховатися в тінях, він має поговорити з нею зараз, коли вона розслаблена після домашньої вечері. 

Тим більше Матвієві чомусь сподобалося, що Харитина не вийшла проводжати цього гостя особисто, а це зробив її батько. Отже, не настільки він для неї важливий, раз не вийшла…