Розділ 25

Мія

— Ану, хутко поверни моїй дочці телефон, чмо ти надушене! — Моя розлючена матуся вимогливо простягає руку в бік Олежика. Навіть він розгубився. Якого біса?! Не вірю своїм очам! Вона мене вирішили зганьбити перед усім студентським містечком?! Хто її сюди пустив? Це ж треба, дошкутильгала і вивих їй не перешкода!

Цей недоумок мовчки повертає їй мій мобільний і вона сує телефон собі до кишені. А чи не забагато на сьогодні стресів? Дідько, мене зараз порве на клапті від праведного гніву. У всіх мами як мами, а моя трохи притрушена. Тягне мене за руку на вихід, як маленьку наче мені п’ять!

— Мія, я тобі вже якось казала, що якщо хочеш комусь дати в морду — роби це без свідків. Згодна, цей твій, я так розумію вже колишній і слава богу, заслуговує, щоб йому всипали як слід, але ж ти в мене пристойна дівчина, — кульгаючи, читає мені нотації.

— Мам, ти якийсь ходячий треш, їй богу. Як ти знайшла мене? Хто тебе впустив до «Гаража»? Трясця, ма! Поверни мені мій телефон! — закипаючи, вириваю руку. Мене аж теліпає!

— Вахтерка вашого гуртожитку сказала, куди вас понесло. Ха, спробував би мене цей охоронець не впустити! ...Мія, нам треба поговорити. Це нікуди не годиться! — ми вийшли надвір і тепер її голос ріже дзвінкою сталлю теплий вечір і мої вуха, але від болю чомусь стискається серце. Мало того, що Едгар подумав казна-що, так ще ця диктаторка вважає, що має право втручатися в моє особисте життя.

— Мам, якщо ти мене хоч трохи поважаєш, якщо ти мене хоч колись любила — поверни телефон. Мені треба передзвонити. Це для мене дуже важливо. Ти перегнула палицю, прийшовши сюди, — хочу казитися від люті, але замість цього починаю схлипувати, бо вона мені допекла.

— Що означає любила? Я тебе і зараз люблю, дуриндо. Я ж може переймаюся за свою дитину. Нам треба поговорити, Мія. І для мене це також важливо. Я намагалася до тебе додзвонитися, але ж у моєї донечки важкий характер, вона заблокувала мій номер. Це щодо твого нового залицяльника, — робить спробу обійняти мене за плечі, але я скидаю її руки. — Доню, я розпитала його друга. Я сама неабияк збентежена, але, здається, в молодості ми тусили в одних і тих самих місцях, ходили на одні й ті ж дискотеки і навіть певний час гуляли в одній компанії. За словами Тимура — Едгар в юності був дуже популярним серед дівчат. Його обличчя здалося мені невиразно знайомим, щось таке проскакує в пам’яті. А що як він твій батько?

— Запам'ятовувати треба було всіх, кому давала на п'яну голову!!! — А ось тепер я злюсь. Сильно. — Нема чого тепер зображати зразкову матір-квочку! Я сама розберуся! Те-ле-фон! Інакше психану так, як тобі і не снилося! — Моя простягнута руку тремтить і коли мені на долоню лягає мій мобільний, спочатку притискаю його до грудей, щоб хоч якось опанувати свої емоції. Сама ненормальна і мене до дурки доведе.

— Мія, послухай. Коли я стала матір'ю, я стала зовсім іншою людиною, тому що на мене лягла відповідальність за мою маленьку дівчинку. Ти найдорожче, що в мене є і я дуже хочу, щоб ти була набагато щасливішою за мене. Я дбаю про тебе, як можу. Може я й перегнула, але я мала тебе попередити. Краще зробити тест і переконатися, якщо вже цей Едгар так припав тобі до душі. Мія, сонце моє, от скажи навіщо тобі чоловік настільки старший за тебе? Сімнадцять років — це чимало, — моя мама дуже рідко плаче і чомусь саме зараз, повторюючи за мною, вона розмазує свої сльози по щоках.

— Звісно, ​​тобі не зрозуміти. Ти у своєму житті жодного чоловіка не любила. А я закохалася, мамо! Страшенно! По вуха! Я більше не хочу тебе слухати. …Іди, будь ласка. Ми з тобою якось пізніше поговоримо. Дай мені спокій. Не муч, благаю, — падаю на найближчу лавку, бо ноги підкошуються, а вона, схлипуючи, покульгала собі далі.

…Ні, цього не може бути. Вона не могла перетинатися з Едгаром двадцять років тому. Я відмовляюся вірити в цю маячню. Їй просто не хочеться, щоб якесь там кохання-зітхання відволікало мене від навчання. Мама не довіряє хлопцям, розчарована в чоловіках, бо в неї ні з ким так і не склалося, вона страждає і я страждаю разом із нею, бо мені її шкода.

Набираю Едгара, слухаю гудки і божеволію від того, що він не бере слухавку. …Відповідай, будь ласка. Ти мені дуже потрібний.

— Так, слухаю, — нарешті, з третьої спроби його набрати мені це вдається. Але я настільки перехвилювалася, що спочатку Едгар чує у слухавці лише мої ридання.

— Можеш приїхати? …Можеш забрати мене звідси? Едгаре? — насилу промовляю і чую якісь дивні звуки, щось бахнуло. Потім до мене доходить, що найімовірніше це зачинилися металеві двері.

— Вже сідаю в машину. Мія, що сталося? Чому ти плачеш? Тебе хтось образив? Поруч є хтось, хто може допомогти тобі до мого приїзду? Не мовчи, говори зі мною. Де мені тебе шукати? — я чую тривогу у його голосі, і це приємно. Пояснюю, де мене знайти. На решту запитань відповім потім.

У такий пізній час навіть під ліхтарем все одно небезпечно сидіти в парку, можуть причепитися п'яні придурки, якщо не гірше. Кілька разів навіть довелося огризнутися, відмовляючись від нав'язливого бажання скласти мені компанію. Стрепенулась тільки тоді, коли почула Едгарові кроки. Схопилася і побігла йому на зустріч, кинувшись на шию.

— Все добре, я з тобою. Мала, ти тремтиш. Чорт, я летів як міг. Ледве не збожеволів, думаючи, що ти тут зовсім одна. Соломіє, що трапилося? Розкажи мені все, — він не може віддерти мене від себе, дозволяючи схлипувати йому прямо в груди, тому Едгар просто міцніше притискає мене до себе і дає час заспокоїтися.

Вдихаю його запах, вбираю його тепло і починаю балдіти від його присутності кожною своєю клітиною. Серце несамовито тріпоче, розганяючи мої почуття до шалених швидкостей. Він тут, він поспішав, хвилювався, а отже я йому не байдужа. Можна навіть помріяти і припустити, що Райський у мене навіть трохи закоханий.

— Едгаре... моїй мамі стукнула в голову якась дурня. Типу… ти можеш бути моїм батьком, — видихаю, зібравшись духом.