Розділ 24

Едгар

— Я звільнилася з роботи, — схвильовано поправляючи нову зачіску, відповідає Анфіса на мій запитально-невдоволений погляд. — Знала, що твоя відпустка закінчується і ти ось-ось з’явишся. Тому чекала на тебе… кожного дня, — нервуючи, намагається прийняти спокусливу позу, стоячи навпроти мене в своєму короткому шовковому халатику накинутому на голе тіло.

— Щось я не бачу моїх валіз. Де мої речі, Анфісо? — принципово тримаю між нами дистанцію, вона поволі підходить — я роблю крок убік.

— Хочеш, збирай їх сам. Але я вважаю, що нам треба поговорити. Едгаре, нас багато що пов'язує, почуття так швидко не зникають, як і пам'ять про ці сім років, що ми провели разом. Кожна людина у своєму житті хоч раз оступається. Так, я припустилася помилки і дуже щиро про це шкодую. Едгаре, любий, ми можемо почати все спочатку. Можемо завести дитину, щоб наша родина стала міцнішою. Я знаю всі твої звички, уподобання, ерогенні точки, твої мрії зрештою…

— Проблема в тому, що ти настільки до мене звикла, що для різноманітності пішла шукати ерогенні точки в інших чоловіків. Дійсно, оступаються і помиляються всі, без винятку, але я гидую продовжувати з тобою стосунки, Анфісо. Не після того, як ти наставила мені роги, особисто розтоптавши ті сім років нашого подружнього життя. І ти ні чорта не знаєш про мої мрії. Вони змінилися. Я більше не хочу мати з тобою дітей, бо любові більше немає, вона розчинилася у розпачі.

— У тобі зараз говорить образа та твоє травмоване почуття чоловічої гідності. Дозволь мені загладити провину і довести тобі, що твої почуття до мене ховаються за емоціями, — їй все-таки буквально вдалося затиснути мене в кутку кімнати. Недовго думаючи, Анфіса смикає за пояс свого халатика, притискаючись до мене вже оголеним тілом. — Ти досі хочеш мене, не заперечуй. Бо тільки я знаю, як зробити тобі добре, — намагається поцілувати. Доводиться схопити її за руки та різко відштовхнути від себе.

Замість бажання в мені піднялося та здибилося дике роздратування:

— Якою ще мовою тобі сказати, що між нами все скінчено? Папери про розлучення підписано і я не бажаю продовжувати наше спілкування. Відвали! — гарчу, переходячи на грубість.

— У мене є право на прощальний секс! — вигукує Анфіса з упертою рішучістю і замість психанути ще більше — починаю сміятися їй прямо в обличчя.

— За яким таким законом? Дякую, що підтвердила мої підозри, тепер навіть не сумніваюся, що ти таки вкрай упорота ідіотка. Я не настільки схиблений на сексі, щоб з тобою ним прощатися, — кажучи, раптом згадую нашу ніч з Мією — і мене моментально кидає в жар. З цим дівчиськом я справді стаю шаленим, вона мій єдиний виняток з усіх правил. Вже хочу її побачити. І це дуже дивно.

Знову дивлюся на колишню:

— Анфісо, заради бога, стисни в кулак залишки своєї гідності, сядь і не заважай мені збирати речі. Жодні твої маніпуляції та провокації не спрацюють, одразу попереджаю.

— У тебе хтось є? Це та дрібна потвора підчепила тебе на своє юне тіло? Сподіваюся, вона тебе обдурить і ти залишишся ні з чим, і ніким! — Рухнувши на диван, Анфіса починає зображати ридання, я мовчки кидаю своє шмаття в сумку, ігноруючи її спроби знову вивести мене на емоції.

Збираюся похапцем, за рештою вже навряд чи приїду, легше нове купити, ніж терпіти цей пекельний дискомфорт. Її присутність, її сльози — дико бісять і чомусь у той самий час змушують мене почуватися нікчемою, ніби це я винен, що ми даремно витратили сім років життя один одного. Ну, не кохаю я її! Більше ні!

  Чергові слова прощання зайві. Кидаю ключі від квартири на полицю у коридорі. Чую, як за дверима, що підкреслено голосно за мною зачинилися, посилилися істеричні ридання, тож прискоривши крок, спускаю сумки вниз. Продовжуючи грати жовнами, вставляю ключ у запалювання і одночасно набираю Тимура:

— Ти обіцяв мені скинути нову адресу. Забув?

— Ой, вибач. Захопився розмовою із чарівною Ольгою. Зараз скину геолокацію, чекатиму тебе там, — басить Тимур у явно піднесеному настрої. Не знав, що злісні фурії у його смаку. Через одне лише її ставлення до власної дочки — я б нізащо не назвав мати Мії чарівною. Думки про мою окату бестію миттю розпалюють жар за грудиною, тепло від цього почуття повільно повзе в пах і разом з цим зростає бажання почути її голос. Не думав, що ломка почнеться так скоро.

Тимур і справді чекає біля під'їзду, посмішка ширша за плечі. Навіть заздрю ​​йому трохи, що він ще ніколи не був одруженим, мабуть, тому моя нервова система так сильно відрізняє від його залізного спокою.

— Давай допоможу, — хапає одну з сумок. — Тобі сподобається, обіцяю. Ріелтор хоч завтра готовий підписати папери про купівлю-продаж. Меблі та побутову техніку з часом, якщо буде бажання, можеш поміняти. Люди тут жили пристойні, у фінансах не обмежені, просто зірвалися з місця і переїхали жити за кордон. Тому і продають апартаменти з усією необхідною начинкою. І я все ще чекаю на подробиці. Що це за манюня, з якою ти поскакав? Її мама дуже нервувала, замучила мене питаннями про тебе. Едгаре, ти замутив з її крихіткою?

— Замутив. Їй майже двадцять, а мені поки що не сто, — відповідаю крізь зуби. Після спілкування з Анфісою я досі наїжачений.

— Дай вгадаю, ти напоровся на колишню? Тому такий колючий?

— Друже, мене завжди вражала твоя проникливість, — переступивши поріг моєї нової квартири, вкотре переконуюся, що у Тимура відмінний нюх, смак і взагалі він щасливчик по життю. Хороми те, що треба. Можливо, поки що навіть нічого переробляти не буду. Нема часу. Єдине, чого тут не вистачає. Це — Мії. Я просто фізично відчуваю нестачу її яскравої та вібруючої енергетики у цих стінах. І це потрібно якнайшвидше виправити. Адже я впевнений, що крихітка єнот чекає на мій дзвінок.

— Ти тоді оглядайся, облаштовуйся. Я тобі контакти ріелтора скину, якщо все «ок» — завтра сам порішаєш з ним усі питання, — Тимур завжди тактовно відчуває момент. Ось і зараз він розуміє, що не варто чіплятися до мене з розпитуваннями про Мію. — Ти на зустріч однокласників збираєшся чи як? Тритузний мені вже друге нагадування надіслав.