Розділ 23

Мія

— Якби моя мама таке влаштувала — я б із нею років п'ять не розмовляла. Адже це справжнісіньке викрадення. Хіба ні? Це ж треба, запхати в машину, відвезти до чорта на болота без грошей та зв'язку, — Лерка продовжує обурено жестикулювати і трясти головою. — Ну нічого, подруго, прорвемося. Головне, що ти знову з нами. Не засмучуйся, що не вдалося оселитися в нашу кімнату, адже ти знаєш цю Карпушу, вона незговірлива, нізащо не поступиться і не поміняється. Зате на одному поверсі та в одному крилі. Хочеш, допоможу тобі речі розібрати?

Завдяки моїй настирливості мені таки вдалося сьогодні спіймати коменданта та вибити собі кімнату в гуртожитку. Щоправда, не все склалося саме так, як мені хотілося. Не вийшло поки що домовитися з Наткою Карпушею помінятися зі мною місцями. Вона вже другий рік живе з моїми подругами Леркою та Данкою, а мене поселили з першокурсницями. Але я обов'язково дізнаюся в чому Натка має слабину і вмовлю її... або підкуплю в крайньому випадку. Коли знайду підробіток, звісно. А ще я добре знаю мою подругу Лерку і коли вона намагається не дивитися мені в очі — стопудово не хоче бути вісницею поганих новин.

— Мої манатки мене зараз хвилюють найменше. Краще розкажи, як там Олежик? Без мене на стіни не ліз? Чи лише на дівок? — Судячи з того, як Лерка скривилася, я потрапила в яблучко, саме на цю тему їй говорити зі мною і не хотілося. А тепер доведеться. Думаю, мій хлопець, не дочекавшись від мене ніяких роз'яснень, підчепив собі нову подружку. Ось тільки Лерка ще не знає, що Олежик зараз потрібен мені як свині віяло. Мені тепер ні холодно, ні жарко, кохання між нами й близько не було. Маємо з ким порівнювати. За Олежиком моє серце жодної секунди не страждатиме, а от за Едгаром… Господи, минуло лише дві години, а я вже за ним сумую до болю в суглобах.

— Соля, ти краще сядь. І з Карпушею мінятися поки що не поспішай. Не знала, як тобі сказати. Схоже, Олежик психанув, що не зміг з тобою зв'язатися, всіх обдзвонював, до нас приходив розпитував. Данка його заспокоювала і… заспокоїла. Каже, що сама не розуміє, як з ним в одному ліжку опинилася. Ось…

— Наша Данка? З якою ми дружимо з першого курсу? Богдана Таран? — уточнюю, бо зраду подруги прийняти набагато складніше, ніж зраду хлопця, тим паче я теж вірність йому не зберігала. В глибині душі я знала, що він бабій та гуляка, знала, що потусимо і розбіжимося, тому й вибрала його, щоб він не розбив мені серце, бо в таких хлопців закохуються лише ідіотки. А я начебто не повна дурепа. Просто поспішала стати дорослою, ось і замутила з популярним на курсі красунчиком-мажором, який домагався мене аж цілих два тижні.

— Так ... наша Данка, — винувато зітхає Лерка, немов особисто їм свічку тримала. — Тебе не було лише п'ять днів і тут таке. Дружбі кінець. Я з нею вже не розмовляю. …Сильно засмутилася? — кидається мене обіймати, збираючись витирати мої гіркі сльози, підставляти дружнє плече, але я у відповідь тільки недбало пирхаю.

— Життя буремне і його точно не вистачить, якщо я вішатиму ніс через такі дрібниці. Якщо для Данки наша дружба не важлива… що ж це її вибір. А те, що Олежик знайшов собі втіху — навіть на краще. Тому що я його справді кинула. За ці п'ять днів у моєму житті багато чого змінилося. Здається, я подорослішала, начудила, закохалася і тепер маю інші плани.

— Тобто закохалася? — Лерка приголомшено кліпає віями. — В кого?

— Всі запитання та відповіді потім, — загадково посміхаюся.

Чомусь не хочеться ось так відразу розповідати про Едгара і не тому, що я соромлюся своїх стосунків із чоловіком набагато старшим за мене. Ні, це настільки особисте і важливе для мене, що тепер я волію не поспішати ділитися з подругами новинами, оберігатиму свої почуття до мого сексі-лікаря, як дракони оберігають свої скарби. — Які плани на вечір? — Лерці хочеться подробиць, але я змінюю тему.

— Думала піти в «Гараж». Тім влаштовує там вечірку. Вхід для дівчат безкоштовний. Ходімо разом? Але є ймовірність 98%, що Олежик з Данкою теж там будуть. Не знаю, чи хочеш ти їх бачити.

— Ідеальне місце, щоб офіційно благословити колишнього хлопця та колишню подругу, — ставлю набиту речами сумку на ліжко, а поряд кладу телефон, щоб не дай боже не пропустити дзвінка від Едгара. — О котрій за мною зайдеш?

— Близько дев'ятої. Гаразд, я побігла. Обіцяла Катьку на кілька годин у кафе підмінити, — цмокає мене в щоку і я залишаюся в кімнаті сама.

Незважаючи на те, що зараз літні канікули — все одно багато іногородніх студентів залишається у Києві через підробіток. Влітку вартість за кімнату у гуртожитку трохи піднімається, але студентське містечко все одно вирує життям і майже щовечора під вікнами гулянки, у парку біля фонтану пісні під гітару, хтось десь влаштовує вечірки, бійки, любовні драми і навіть літературні вечори. Весело коротше. …Задумливо чіпаю чорний опал на перстні. Цікаво, коли ми побачимось з Райським наступного разу? Ніколи і ні з ким мені не було так добре, з ним я справді як у раю. Трохи лякає те, як сильно я до нього прикипіла душею.

   У студентському «Гаражі» багатолюдно не тому, що сьогодні п'ятниця, а тому що вечірку організував саме Тім, найталановитіший хлопець, улюбленець універу. Вангую, колись він стане або суперзіркою, або президентом. У кутку біля більярдного столу одразу помічаю постать Олежика, вже когось притискає до стіни, напевно, Данку мацає. Піти привітатись, підняти їм настрій?

— Вечір добрий, голубки, — підходжу ближче, зухвала, козирна, як годиться. — Рада бачити вас невимовно. Привіт, Дано. Так добре, що ти Олежка підібрала, може, хоча б поруч з тобою з нього порядна людина вилупиться. Чого ви так на мене витріщилися, наче я три дні тому померла і щойно воскресла?! Розслабтеся, мене влаштовує такий поворот подій.

— А от мене не влаштовує. Ти де була? — Олег мружить свої чорні очі, відлипнувши від Данки. — Спочатку ти переді мною виправдовуватимешся, а потім я перед тобою. Подивимося, чия візьме гору.