Розділ 21

Мія

— Зайдеш? — не приховую надії у погляді. Я хочу, аби він знав, де я живу. Думала, будемо базікати всю дорогу, а в результаті дався взнаки нічний недосип, і я проспала майже до самого Києва. На відміну від бідного Едгара, який чотири години поспіль мчав без зупинок, щоб до обіду ми вже були на місці. Дивлячись на мого сексі-лікаря, відразу стає зрозуміло, що він не звик до таких пристрасних марафонів та ночей без сну. — Зараз перша година дня, мами в цей час удома ніколи не буває, — смішно прозвучало, наче ми школярі, які домовилися приховувати свої стосунки від батьків.

Втомлено посміхнувшись, Едгар таки погоджується, піднімаючись зі мною на сьомий поверх. Навіть встигли поцілуватися у ліфті з його ініціативи, притискав мене до себе так міцно, наче намагався націлуватися на кілька днів вперед. Пощастило, що запасні ключі я завжди ношу у сумочці. Вставляю в замок, штовхаю двері та… ошелешено завмираю, як і моя матуся посеред коридору.

— Мамо??! — Йохана бандура, оце облом. Чому, ну чому саме сьогодні їй закортіло залишитися вдома?

— Мія??! Якого греця ти повернулася? Все-таки вирішила мені свій характер показати? …А хто це з тобою? — зиркає на Едгара, який навіть бровою не ворухнув, на відміну від мене, бо я мрію відмотати час назад і залишитися із ним в машині. Не знаю, як розгребу цей конфуз. Уявляю, скільки буде запитань. Отже, тітка Олена не попередила її, що я рвонула додому.

— Едгар Павлович Райський, — мій сексі-лікар першим простягає їй руку, а ця зірка безсоромно його роздивляється.

— А-а-а… ви сусід Олени! Пластичний хірург! Сестра мені про вас розповідала! Привезли мені мою бандитку? — радісно посміхається мама. Згадую, як спочатку думала звести цих двох — і мене починає ковбасити. Не дай боже ще западе на нього, слинки почне пускати, якщо дізнається, що він розлучений. Вона старша за нього лише на три роки, але в свої сорок моя маман має доволі чудовий вигляд, максимум тридцять шість, більше не даш. Тож… прийдеться їй відразу всю правду-матку викласти, не вистачало ще з рідною матір'ю за мужика суперничати. Он як у неї підозріло оченята заблищали. Ще б пак, такий красунчик наче стигле яблучко!

— Мамо, чому ти вдома? — бурчу, надувшись, і перетягую її увагу на себе.

— Ногу підвернула, вішала фіранку на кухні і невдало зістрибнула з підвіконня. Вирішила сьогодні вдома посидіти, намазала охолоджуючим гелем, начебто стало легше, — і знову на Едгара витріщилася. А в ньому, я так розумію, миттєво прокинувся лікар.

— Можна поглянути на вашу ногу? — питає ввічливо, а вона вже радісно накульгуючи помчала до вітальні.

Харизма Райського миттєво заповнює простір нашої квартири, залишаю його обмацувати щиколотку моєї мами і щоб не здатися ревнивою дурепою в його очах, йду до своєї кімнати, переодягаюся і хапаю свій телефон. Ріденький, як же я за тобою скучила! З пропущеними та повідомленнями розберемося потім. Тепер головне знову справити ефект на Едгара. Є в мене одне літнє платтячко, моя подруга Лєрка називає його «полювання не на принца, а на короля». Легке, коротке, дражливе, вигідно підкреслює груди, талію і відкриває мої спокусливі плечі. Волосся закручую в гульку, бо знаю, як йому подобається моя шия, він її всю своїми поцілунками засіяв. Повертаюся до вітальні, ловлю його погляд, помічаю, як він нервово смикає кадиком і переможно посміхаюся. Спрацювало. Оцінив.

— Ольго, знеболюючий гель від вивиху не допоможе, потрібно накласти лангету на гомілкостоп, і причому правильно її зафіксувати. Вам би до травматолога, — Едгар обережно опускає мамину ніжку на підлогу. — Давайте ось як вчинимо. Я зателефоную своєму другові, щоб він під'їхав і надав вам допомогу прямо на дому. Він травматолог і зробить все правильно, на відміну від мене. Це все ж таки не моя спеціалізація, — не чекаючи її згоди набирає якогось Тимура, який, я так розумію, не зміг йому відмовити.

— Диктуй свій номер, — нарешті встряю, мама тільки-но відкрила рота, збираючись щось сказати, але мене їхнє миле спілкування сильно напружує. Все ж таки вона в мене жінка самотня і по ній це видно.

Едгар вимовляє цифри своїм оксамитовим баритоном, звертаючись до мене зовсім іншою інтонацією. Ось тепер я розумію різницю: з моєю мамою він був лікарем, а зі мною він чоловік, з яким я кохалася. Одразу ж набираю його, щоб він міг зберегти мій номер. — От і все, тепер ти знаєш, як мене знайти. І поки ми чекаємо на травматолога, дозволь вже мені зварити для тебе каву. Наразі моя черга тебе пригощати, — посміхаюся, поки мама шоковано переводить погляд то на мене, то на Едгара.

— Не відмовлюся, — стримано киває, хоч і цілує мене очима.

— А я тобі допоможу! — Схоплюється моя маман. Ти глянь, вже й нога не болить. О-о-о, зараз почнеться допит на кухні!

— Мія, це що таке? — сердито шепоче, нависаючи наді мною щойно я підходжу до кавоварки. — Не соромно крутити хвостом перед чоловіком, який тобі майже в батьки годиться? Мені ось за тебе соромно! Що за тон? Розмовляєш із ним наче ви коханці!

— Але ж він не мій батько, правда? Едгару 37, мені майже 20 і ні, мені не соромно. Мені було дуже добре із ним. Дякую, що відвезла мене в цю глушину і тим самим неабияк ощасливила. Це було одне з найкращих твоїх рішень, матусю, — показую характер. Ненавиджу, коли вона корчить із себе правильну.

— Мія, я тебе попереджала, що якщо ти повернешся, не дочекавшись мене — переїдеш до гуртожитку і на мою допомогу можеш не розраховувати, — шипить, розлютилася. — Не зрозумію, де я помилилася і коли ти встигла стати такою шльондрою.

— Ольго, раджу обережніше вибирати слова. Мені вас чутно, — на порозі з'являється Едгар. Рубанув і насупився. — Пізно виховувати дорослу дочку. Може, краще спробувати стати їй подругою? Мія чудова дівчина. Шкода, що ви так до цього поставилися.

— Мабуть, у вас нема своїх дітей, Едгаре. Інакше ви б мене зрозуміли, — ох, коли мама включає впертість — вона стає таким нестерпним стервом.