Розділ 19

Мія

Кондиціонер якогось біса серед ночі відключився і через цю спеку та міцні обійми Едгара — я миттю стала мокрою та липкою.

Пити хочеться. Водички мінеральної… холодненької.

Облизую губи, згадую наш поцілунок перед сном — і тихенько хихикаю. Він класний. І тепер цей чоловік — мій. Не знаю, як надовго. А раптом на все життя? Спить собі і не знає, що дівчина тут на нього вже плани будує, і спека його не турбує. Притиснув мене до себе, ніби боїться, що я розчинюся... розтану на світанку або що з односпального ліжка звалюся, і дрихне. Ех... подобається мені він, дуже подобається.

— Едгаре, котику, твоя моська в тебе закохалася, — шепочу, легенько цмокнувши його в губи, а він щось смішно і нерозбірливо забурмотів, латиною, напевно, поцмокав губами і далі тихенько похропує.

Обережно вибираюся з-під його руки, намагаюся не розбудити, шльопаю до міні-бару і ледве стримую розчарований стогін. Води нема! Тут лише два пива та шоколадка. От жлоби, шкода їм було в холодильник поставити воду. І ми з Едгаром про це не подумали, бо нам було не до цього. Ми свою пожежу не водою гасили, а пестощами. Тож тепер вогнедишні дракони в моєму животі заспокоїлися, наситилися ніжністю майстра-коханця Едгара Райського. …А пити однаково хочеться. Пиво бе… не хочу, не люблю його. Доведеться одягатися та пхатися на заправку, благо там цілодобовий магазинчик. І добре, що вона зовсім поруч, заразом пройдусь і хоч трохи освіжусь. Красеня мого будити не буду, нехай відпочиває, він заслужив. Я туди й назад, Едгар навіть не помітить!

   На стоянці біля мотелю повно байків, недешеві іграшки для дорослих хлопчиків. Вишикувалося близько двадцяти мотоциклів, а поруч тупцюють двоє амбалів у банданах. Курять, іржуть. Охороняють своїх залізних коней, напевно. …Дідько, якось стрьомно йти повз них.

— І куди це крихітка так тихенько пробирається? Мала, ти заблукала? Скласти тобі компанію? А може покатати чи приспати? Ти що німа? — вигукують мені ці бугаї по черзі, і я прискорюю крок. На заправці хтось обов'язково має бути, туди вони навряд чи за мною попруться. Це ж треба так недоречно пити захотілося, лежала б собі під боком у Едгара і горя не знала.

— Бісить, коли зневажливо мовчать і ось так тікають! — Раптом один з них хапає мене ззаду. — Що, кицюня, мамуся не навчила тебе ввічливості? Або від тебе шматок відвалиться, якщо відповіси? — нахабно посміхається мені його нетвереза ​​морда.

— Ні, ввічливості мене матуся не навчила. Зате навчила давати відсіч знахабнілим самцям, — кидаю у відповідь, після чого набираю побільше повітря в легені і кричу з усієї сили. — Допоможіть!!! Рятуйте!!! Люди добрі, хто небудь!!!

Я хоч і маленька, але горласта. Волаю так, щоб усі у своїх номерах із ліжок попадали. Амбал, який мене схопив, намагається заткнути мені рота, вивертаюсь і нещадно кусаю його за лапищу. Тепер вже і він репетує, а його друг починає реготати.

І раптом… очам своїм не вірю. Ой, мамочки! Будь ласочка, Боже, на стоп-кадр! Цією картиною треба милуватися… Із нашого номера вискакує голий Едгар Батькович! Мій сексі-лікар летить мене рятувати! Тарзан придорожнього мотелю! Мчить на бугаїв з риками, по дорозі схопивши з крайнього байка моцний шолом. Зараз головне, щоб решта байкерів з номерів не повискакували, інакше бій буде нерівним.

— Я тебе зараз понівечу, а потім неправильно зшию і око на дупу натягну! Потворо, ану забери лапи від моєї дівчини! — Здається, ще секунда і Едгар покусає цього амбала, який намагається мною від нього прикритися.

— Чуваче, на… забирай. Ми її не чіпали, — бурмотить байкер, відпускаючи мене. — Навіщо так нервувати. Ще застудишся. Я тобі твою красуню, а ти мені шолом. Він, до речі, недешевий.

— Мія, вони тебе образили? — грізно сичить оголений Едгар. Це ж треба… зібрався за мене битися. Від бджіл урятував, від п'яних байкерів урятував, у ліжку – ас. Хоч бери та заміж за нього виходь. Аж задихаюся від захоплення, але бійка нам точно не потрібна. Не дай боже ці хами помнуть мого хороброго котика.

— Майже образили. Ти якраз вчасно встиг. Забери мене звідси, — кидаюсь до нього в обійми.

Повертаємося під оплески та гикання тих бовдурів, хто таки виповз із своїх номерів через мої крики. Тримаючи мене за руку, Едгар крокує гордо, виблискуючи п'ятою точкою. Але коли за нами зачинилися двері, його вираз обличчя став зовсім іншим — диявольськи сердитим на мою адресу.

— А тепер поясни мені, що ти робила там посеред ночі, га? Чому наражала себе на небезпеку? Мія, ти що не розумієш, як це… — але я не даю йому закінчити його полум’яну промову. Найменше я зараз хочу вислуховувати моралі суворого дорослого чоловіка, який назвав мене, до речі, своєю дівчиною. Я просто затикаю його поцілунком, вдячним… ніжним.

— Дуже захотілося пити. Ти маєш рацію, треба було тебе розбудити. Але тоді я не побачила б, як ти кинувся мене рятувати… — намагаюся не посміхатися, але в мене не виходить.

— Це не тільки ти побачила. Всі, кому пощастило не спати — отримали можливість бачити голу сраку Едгара Райського. Що між іншим ексклюзивно, — бурмочучи, натягує штани. — Ох, Соломіє, з тобою що ні день — то пригода.

— Шкодуєш, що зі мною зв'язався?

— Ні, не можу натішитися, — скидає на мене погляд своїх зелених вирів, стримано хмикаючи. — Ходімо, напоїмо тебе. Простежу, щоб ти більше не кидалася на байкерів.

— Погодься, зі мною твоє життя стало набагато яскравішим, — притискаюся до нього, закохано заглядаючи в очі. — Додалися барви, про які ти вже й забув.

— Не посперечаєшся. Вчора у мене був фантастичний секс, сьогодні я мало не побився з байкерами. Дуже насичені відтінки. Навіть страшно подумати, що на мене чекає завтра, — смішно корчить пику.

— Тобі ще сьогодні треба пережити. У нас таки буде побачення. Можливо, одне єдине та незабутнє. Ми з тобою йдемо зустрічати світанок! А спатимеш потім, коли мене поряд не буде, — грайливо смикаю плечем, а він дивиться на мене якимось дивним-дивним поглядом. Цікаво, чи може такий чоловік в мене закохатися?