Розділ 15

Мія

Мамуся сховала мене в нетрях цивілізації, щоб я не уткнула чогось такого, про що сильно шкодуватиму, намагалася вберегти мене від якихось граблів, але я все одно примудрилася знайти пригоди на свою непосидючу п'яту точку. Зате мамуся може не переживати через гуляку Олежика, її донечка вже й думати про нього забула, бо запала на дорослого і дивовижно-харизматичного мужика, який ледь не вдвічі старший за неї.

Я відверто фліртую з Райським, я намагаюся спокусити його і не бачу в цьому нічого поганого. От не бачу і все! Ми ж не в середньовіччі живемо. Якщо мені подобається чоловік, чому я повинна цього соромитися і приховувати? Ми обидва вільні, я його у дружини не відбиваю. У нас взаємне тяжіння, я ж бачу, що він дивиться на мене, як той кіт на сметану. Тому який там автобус?! Я залишаюся з моїм сексі-лікарем!

Серце тріпоче, тьохкає, пританцьовує, мене не залишає хвилююче відчуття, що я збираюся стрибнути з крутого урвища в абсолютну невідомість, але я хочу подивитися, що з цього вийде. Дуже хочу морочити, дражнити, зводити з розуму, бачити іскри в цих зелених очах і зривати з цих красивих чоловічих губ найсмачніші поцілунки. Одна лише думка про це вже розпалює в мені пожежу. Не знаю у кого в животі метелики пурхають — у мене там дракони, що вогнем дихають, кружляють і штовхаються, займаючи чергу.

…О, повертається! Чекати справді довелося недовго. Одна тільки хода Райського чого варта! Не дрібоче зсутуливши плечі, не чапає на кривих ніжках, а крокує гордим левом. Цар природи, ні дати – ні взяти. Той, хто знає собі ціну, впевнений та розумний чоловік, якому хочеться довіряти, поряд з яким не страшно і збіса цікаво.

— Ходімо, — відчиняє дверцята з мого боку. — Починай, — коситься на мене хитрим поглядом.

— Що починати?

— Допит. Ти ж хотіла дещо дізнатися про мене, перш ніж ти почнеш розповідати мені про себе.

— Чому ви з Анфісою розлучилися? Це єдине, що мене цікавить, — знизую плечима.

— І все? …Навіть не знаю, Мія. Може мені прямо зараз на тебе образитись? Хм, їй більше нічого не цікаво, коли я, в принципі, суцільна загадка. Ну, гаразд. У тебе був шанс. Ми розлучилися, бо Анфіса мені зрадила, — ловлю його погляд. Він смарагдово-теплий, як Карибське море, так і хочеться пірнути, розчинитися немов цукор у окропі. Ох, як же я закохалася…

— Ти її досі кохаєш? — видихаю заворожено.

— Це вже друге питання. Ти сказала тебе цікавить лише причина розлучення. Тепер твоя черга. Розкажи мені про своїх батьків, — упертий, з характером. Мені таке до вподоби.

Обганяю його та зупиняюся перед ним. Мало того, що не даю пройти, то ще й за руки його схопила. Дурне, але настирне!

— Едгаре, ну будь ласка. Це було останнє питання!

— І чому я в це не вірю? Гаразд… Я пережив розлучення доволі тяжко, бо ми були разом сім років. Коли тебе зраджує кохана людина — це боляче. Але почуттів не залишилося, розчарування їх геть випалило. Я багато чого для себе зрозумів і не збираюся страждати, — відповідаючи, так уважно дивиться мені в очі, що не зважаючи на страшенну спеку моя шкіра стає «гусячою» через мурах, які обліпили мене навіть у найнесподіваніших місцях.

— А моя поява у твоєму житті ніяк цьому не посприяла? — виривається з мене і Едгар, підступно посміхаючись, нахиляється до мене ближче.

— Дівчисько, ти спеціально це робиш? Окей, як мені тебе заткнути? Є два варіанти. І якщо ти не припиниш облизувати свої губи — у мене взагалі залишиться лише один варіант.

Ну, і чого він чекав? Що після цих слів я залишу свої губи в спокої? Пф, звичайно, я їх демонстративно облизала. А вже наступної секунди мої руки опинилися в мене за спиною, а язик Едгара знову опинився у мене в роті. Випросила! Тільки драконам унизу мого живота від цього не легше, вимагають продовження, того, що зазвичай слідує за такими емоційними вибухами.

Напевно, пластичний хірург Едгар Павлович Райський не так уявляв собі свою відпустку. Але це відбувається. Він пристрасно цілує молоденьку дівчину на узбіччі біля придорожнього мотелю і ніякі межі пристойності його більше не хвилюють. Як і його колишня.

І другий поцілунок — це вже не спонтанний порив. …Це щось та означає. Його манера цілуватися віроломно вкрала моє серденько і перетворило дику бестію на м'який ванільний пломбір.

Відлуння насолоди після цього поцілунку лоскочать кожен мій нерв. Шумно дихаю, дивлячись на нього великими очима. Хочеться крикнути «маестро, браво», але я мовчу, хитаючись ніби п'яна. І Едгар мовчить, вивчаючи мене примруженим поглядом.

— І де ж наша іронія, Мія? М-м-м? — каже нарешті. — Ти зводиш мене з розуму своєю реакцією на мої поцілунки. Так нечесно. Не можна брати чоловіка в полон ось так одразу.

— Дорослий чоловік раптом передумав і вирішив, що я потягну його вимогливу натуру? — хмикаю з викликом.

— Можливо, дорослий чоловік учора злегка погарячкував, кажучи тобі ці слова, — мене так розчулює як він нервово смикає кадиком. — Мія, ти голодна?

— Не настільки ... щоб їсти, — ну ж бо Едгар, не гальмуй, ми втрачаємо час.

— Але поїсти доведеться. Сили тобі стануть у нагоді.

— Навіщо? — усміхаюся, як остання дурепа, і думки вже зовсім про інше.

— Щоб машину штовхати, звісно. А ти про що подумала? — ледве стримує усмішку цей гад.

— Про те, як біжу трасою за автобусом, — тріснути б тебе чимось, Едгаре Батьковичу.

— Мія, можливо нам доведеться заночувати у цьому мотелі. Ти не проти? — Якщо він зібрався мене дражнити і маринувати, то я теж можу.

— Не проти. Навіть якщо це буде один номер на двох. Я вам довіряю, Едгаре Павловичу. Ви ж пристойний чоловік і не чіплятиметеся до бідної дівчини з різними дурощами? — знущально вигинаю брову.

Ох, відчуваю, що я таки дограюся... Судячи з виразу обличчя Райського — за автобусом бігтиме він.