Розділ 13

Мія

— Все… «фініта ля комедія»! — трагічно вигукує водій, вириваючи мене цією фразою з дрімоти. Намагаюся розморгатися та зрозуміти, що відбувається. Сонна капець. Підйом о п'ятій ранку не властиво для такої сові, як я. А все через того гада Райського! ...Божечки, як же він класно цілується. Ненавиджу його за це!

— Чому стоїмо? — дивлюся спочатку на набундючену дружину водія, потім на цього нервового кадра. Щось мені не подобаються прокляття, яке він посилає на адресу карбюратора. Я, як пристойна дівчинка, спеціально обрала на блаблакарі сімейну пару, щоб ніхто до мене не чіплявся, щоб можна було без халеп доїхати додому. І на тобі маєш!

— Стоїмо, бо ця колимага проситься, щоб її здали на металобрухт! Дідько, у таку спеку посеред поля! — водій спересердя б'є по керму. — Потрібно когось зупинити, просити, щоби відтягли та СТО. Пані, виходимо на свіже повітря, бо таксі далі не поїде!

— Гроші мої у такому разі поверніть... будь ласка, — подумки готуюся битися за свої п'ятсот гривень, якщо по-хорошому не захочуть віддавати. — Буду ловити попутку, якось доберуся, у мене немає часу з вами тут на узбіччі смажитися.

Я так розумію, дружина у їхній родині – головний і дуже жадібний бухгалтер. Кидає мені мої гроші з таким виглядом, ніби це я винна, що їхня машина заглухла.

 Що ж… мабуть, без пригод додому повернутися не вийде.

Потрібно зробити глибокий вдих і шурувати вперед. Прощаюся і чешу собі далі з вірою в краще. Сподіваюся, я піймаю попутку раніше, ніж мені напече в голову.

Не встигла я й сто метрів пройти, як попереду гальмує авто. А раптом я фартова? Підбігаю ближче… Йохана бандура! Едгар трясця його матір Батькович! Ні, ну що за приколи?

— Сідай, — виходить, відчиняючи мені задні дверцята. Джентльмен хрінов! Губки підтиснув і поглядом мене з голови до ніг обмацує.

— А чому одразу не в багажник? — Стаю в позу примхливого чудовиська. — Адже ви вчора мені погрожували, забороняли підходити, розмовляти і навіть дивитися у ваш бік мені не можна було. А в багажнику я точно не нервуватиму вас! — Ось як таке може бути? Чому з усіх машин, що пролітають повз, зупинився саме він? І як він тут опинився? Теж з горя до Києва рвонув?

— Мія, мені все більше починає подобатись твоя ідея, — криво посміхається. — Тільки валізи доведеться витягти. Давай ти не морочитимеш мені голову…

— Дивлячись на вас, Едгаре Павловичу, не морочити вам голову просто неможливо. Ваша голова сама напрошується! — Демонстративно обходжу його і сідаю на переднє сидіння.

Сексі-лікар з виразним зітханням сідає на місце водія і ми рушаємо. Я пристібаюся, войовничо складаю руки на грудях, заплющую очі і соплю в дві ніздрі. Нехай не думає, що я вирішила мовчати всю дорогу — я генерую думки. Або ми поговоримо відверто або я доведу його до інфаркту, одне з двох.

— Я хороша людина, Едгаре. Я не бажаю людям зла, я цілеспрямована, відкрита, не дурна, різнобічна. Я не боюся ніякої роботи, я вмію готувати врешті-решт. Я не якась там розпусна дівка, що вішається мужикам на шиї, пропонуючи себе. А ви дивитися на мене так осудливо наче...

— Мія, з чого ти взяла, ніби я вирішив, що ти погана? — хмикає, а я починаю відчувати легке запаморочення. — У тебе наче хлопець є. Хіба ні? Фіґлі-міґлі… гуляй до ранку, бо я молода та невтомна. Це не про тебе?

Ігноруючи його слова, натискаю кнопку, намагаючись відкрити вікно, але кнопка заблокована. Тому доводиться глянути на ескулапа, ображено надувши губи.

— Вікна відчиняти не будемо. Увімкнути кондиціонер?

— Якщо можна. Інакше запах ваших парфумів зводить мене з розуму. У поганому для вас сенсі, — відвертаюся до вікна, щоб не витріщатися на ці мужні сексуальні руки, які так владно лежать на кермі, на профіль його красивого обличчя. Цей чоловік мене хвилює. Дуже. Я не знаю, що зі мною відбувається і коли я встигла так безсовісно на ньому залипнути.

— Поясни, — не просить — наказує, трясця.

— Вам же наче не подобається моя прямота, — знову зустрічаємося поглядами.

— Я починаю до неї звикати.

— Ха, звучить багатообіцяюче. Пояснити щодо хлопця, з яким у нас не те щоб стосунки і не те щоб кохання чи чому мене заводить ваш запах? — І все-таки я фартова, в душі я дико рада, що ми їдемо разом. Хоч і серджуся на нього, що він такий… правильний, дорослий зануда.

— Ну, а якщо вже заводить давай тоді вже на «ти», — ох, він хоч сам розуміє, на що він мене провокує?

— Хіба? А я думала, що офіційне звернення зберігає між нами межу.

— Вчора це не завадило нам її переступити. Ти хороша дівчина, Мія. Щоправда, імпульсивна та вибухова як шашка динаміту. Дівчисько-скалка. Повір, тобі не потрібні стосунки зі мною. Був би я на десять років молодший — уже покликав би тебе на побачення або одразу в ліжко. У тебе попереду яскраве життя, крихітко. Купа любовних пригод, пошук себе, свого шляху — о-о-о, завів шарманку. Теж мені старий дід.

— А що у тебе попереду, Едгаре? Га? — як він і хотів переходжу на «ти». — Пенсія та таблетки від високого тиску? Тридцять сім років і вже такий нудний та душний! Чи не зарано записав себе в старпери? — Фиркаю і знову відвертаюся. — Не хвилюйся, чіплятися не буду. Потерпиш мене якось чотири години. Я навіть гроші заплачу, щоб було по чесному.

— Я не візьму твоїх грошей, Мія.

— Тоді я буду всю дорогу співати пісні. Іспанською! Щоб хоч якось відплатити за твою доброту! — кидаю виклик, штрикаючи його своїм промовистим поглядом. — Попереджаю, я вперта. Можу піддатися лише в одному випадку, — натякаю на пристрасні поцілунки та секс, де віддаю перевагу чоловічому домінуванню.

— Це мило, коли жінки сперечаються та показують свій характер. Я здатний це терпіти хвилин десять не більше. Вважаю за краще, щоб зі мною погоджувалися, визнаючи в мені ватажка, мудрого чоловіка чи главу сім'ї, — ти глянь який у нашого сексі-лікаря характер.